Василь Рубан - Бережа

– Тут ми й згоримо, товаришi, хоча з нас уже й спало наслання Нечистої сили.

Тодi Дiдо-Всевiдо, що з ними теж викупувався, питає:

– А що, браття, ще терпите чи вже не можете?

– Уже не можемо, – волають усi троє. Тут Дiд одну волосину iз бороди висмикнув, стало так, як спекотного лiтнього дня. Вiн ще одну висмикнув, стало наче теплою весною.

– Ну, а тепер як? – питає.

– Добре, Дiдусю, треба вдягатися, щоб б не простудитись.

Вийшли вони в роздягальню, а там нiби i не було спеки. Пиво прохолодне iз в'яленою таранею. Випили по кухлю. П'ю не нап'юся вiдчув, що йому бiльше пити не хочеться, пм не наїмся одну таранину з'їв i вiдчув, що ситий. Тут вiдчинились боковi дверi, i в кiмнату заглянув свiтлий сонячний день з травою, деревами, птахами i повiтрям, яке тривожив вiтер, i побратими мерщiй вийшли на простiр. Груди їхнi ледве не рвалися вiд простору i запiненого вiтром повiтря. Бiля озера Бублик пiд Ясенем на дерев'янiй лавцi сидiла мати Ягна i приязно до них посмiхалась. Помитi юнаки опустились перед нею на одне колiно, як личить козакам, i схилили в поклонi голови. В цей час заграла Божиста музика i вiдчинилися дверi двадцяти чотирьох палацiв. Iз дванадцяти блакитних палацiв вийшли дванадцять русалок, тих, що подорожнi бачили пiд Iвою, а iз дванадцяти золотих палацiв вийшло дванадцять русiв.

Першого руса звати Ясень-Триглав-Господар.

Другого – Брунатий, був вiн володарем поля, яке дає силу.

Третiй витязь звався Радний, вiн головував на Майданi Згоди. Був дуже гарний i доброчинний, навiть брови i вiї мав, як борошно, а очi – як свiтла вода. В його оселi нiколи не порушувався звичай.

Четвертого звати Ан, вiн носить кораблi, управляє рухом вiтрiв, пасе рибу i вичiсує водянi рослини тризубим гребiнцем. Дуже багато має скарбiв.

П'ятий витязь по iменi Хун, немає нiкого за нього нахабнiшого. Йому пiдкоряються дощi i сонячне свiтло. Йому треба молитись, коли просиш дитину або урожаю.

Шостий звався Юр, дуже меткий, вправний до всякого бою i хоробрий.

Сьомий – Хмiль: мудрий, веселий, складає пiснi i вiршi, робить мед хмiльним.

Восьмий витязь, Сторож, живе крайнеба, оберiгає Вогняне мiсто. Чує, як росте трава i вовна на вiвцi.

Дев'ятий витязь – Хитрий, котрий може обдурити i розумного.

Десятий витязь – Слава, який нiчого не боїться, а якщо пiднiмає меча, то всi воїни стають п'янi, неначе вони обпилися хмiльного.

Одинадцятий витязь звався Сила – вiн такий сильний, як всi дванадцять витязiв заразом.

Дванадцятий витязь мав iм'я Честь, вiн нiколи нiкого не мiг обдурити.

Голови витязiв поголенi, залишенi лише оселедцi, якi були заплетенi в кiску. Русалки – з розпущеним волосям, на головах – вiнки з живих квiтiв, босi, у приталених сорочках з блакитного краму. Руси були вдягнутi у бiлi вишитi сорочки, червонi штани i високi чоботи. На правому плечi i передплiччi святковий обладунок: металевий наплiчник, налокiтник i обручка. Вони взялися за руки i почали водити коло навкруг матерi Ягни i трьох схилених юнакiв. Тодi кожен з них поклав по черзi руку на голову князя Кияна, i стали вони вiддалятись, вiддалятись, доки i зовсiм зникли. Ягна погладила Кия по головi, як малу дитину, дала подивитись у дзеркало i пiднесла до його уст позолочений коров'ячий рiг iз священним трунком, перед тим ковтнувши з нього раз сама. Звiвся Кий, встав на рiвнi ноги i випив трунок до дна, вiдчувши у своєму тiлi силу велику i владу безмежну. пм не наїмся i П'ю не нап'юся продовжували стояти на одному колiнi, трiшки схиливши голови. I сказав їм Кий:

– Вiднинi ти, пм не наїмся, будеш зватися Гiнцем, а ти, П'ю не нап'юся, Джурою.

Встали всi троє на рiвнi ноги, а Ягна їм i каже:

– Тепер, пiсля мого благословення, вислухайте ще й мою одну пораду. Зараз на Великому Столi в країнi амажонок сидить Марiя. Як будете ви, козаки, укладати умови герцю Кияна з Марiєю, то оговорiть, щоб перша сутичка була на сулицях при повному бойовому обладунку, друга – лише iз щитами, а третя – без нiякої зброї i поясiв. Бо якщо ви погодитесь на три сутички у всеоружжi, то буде вам смерть, а слави не буде. Стримiтимуть вашi голови на стiнi.

Поклонились вони Ягнi в пояс, сiли на коней i наструнчились на пiвденну дорогу. Тут Дiдо-Всевiдо їм i каже:

– Тепер ви, дасть Бог, i без моєї помочi висватаєте Марiю.

Попрощавшись зi Всевiдом, витязi пустили коней трушака. Скiльки вони там їхали, та й приїхали в країну амажонок до мiста Варти. Виїхав назустрiч полк озброєних амажонок у сто воїнiв. От сотниця їх запитує:

– Хто такi, куди мандруєте? Ще такого не бувало, щоб до брами нашого мiста аж троє мужчин прибувало, бо ще ми так близько нi одного не бачили.