Василь Рубан - Бережа

– А годi вам, юнаки, козакувати, можемо вам у жiнки по найкращiй дiвцi дати, а тобi, Кию, як найдужчому, – князiвну.

Тут двоє дiвчат прекрасних на чолi з князiвною наперед виступають, хлiбом-сiллю, холодною водою джерельною витязiв пригощають. Кий, Щек i Хорив шоломи i шапки познiмали, по глибокому поклону людям поклали, а тодi Кий мовив:

– Хай вашi дiвчата ще трохи почекають, бо ще i слав'ягни, i сар'ягни пiд Змiїним кодлом страждають. Як дасть найдосконалiша Ягна менi Змiїне кодло i могутню Дiву побороти, то посватаю вашу князiвну, а у моїх побратимiв своя воля i своя дорога.

По цих словах витязi поїхали далi. Кий каже своїм побратимам:

– Я ще тiльки коня придбав, а пiшки я мало свiта повидав. Ще моя молода кров грає, на теплiй печi ще менi мiсця немає.

пдуть Кий, Щек i Хорив далi. Де стануть – обiд зварять, коней попаcуть, а де у доблеснi iгри пограють. Доїхали так до славного мiста слав'ягнiв Бусла. Стоїть славен город Бусел на горi Буслiвцi, високим земляним валом з дубовими зрубами обгороджений, у ровi вода з рiчки Буслiвки протiкає. Всi чотири брами повiдчинювано, сторожi на воротях немає, таке враження, що слав'ягни або нiкого не бояться, або вже їм нема чого оберiгати. На арцi над брамою – буслине гнiздо, а в гнiздi – бусол iз малими бусленятами дзьобами стрекочуть. Перше коло будинкiв, та все одноповерхових, бiлою глиною обмазаних, попiд самим валом iде; друге коло довгих будинкiв, та все двоповерхових, з рiзьбленими дерев'яним мереживом вiкнами, i дверима, i ворiтьми, – усерединi першого кола, а мiж ними широка вулиця; третє коло довгих будинкiв, та все триповерховi тереми, – усерединi другого кола будинкiв. А посеред города великий майдан круглий. В центрi майдану тулумбаси пiд шатром, бiля них дубовий помiст для старiйшин i великий древнiй дуб з сухим вершком, на якому теж буслине гнiздо з бусленятами. Весь майдан вiдгороджений вiд будинкiв високим лозовим плотом з перелазами, лише з чотирьох широких вулиць у плiт вмонтовано четверо широких двобрамних ворiт. Вiчове мiсце теж обгороджене вiд майдану невисоким плотом з перелазами. Худоба була на випасi, майдан порожнiй, поодинокi жителi у жалобному вбраннi пробiгали понад трiйкою прекрасних витязiв, що дуже пасували своїм гордим виглядом до славного мiста слав'ягнiв Бусла, але над мiстом зависла печаль, i бiля вiдчинених на майдан ворiт було багато черепкiв вiд мальованого буслiвського посуду, яким слав'ягни славились серед усiх тарiйських племен та й навiть далi. На багатьох будинках виднiлись лелечi гнiзда, але на деяких гнiзда були порожнi, з них стирчало невпорядковане галуззя.

Сумний та невеселий зустрiв витязiв князь слав'ягнiв Володимир, адже Змiй Горинич, найстрашнiший серед змiїного кодла, сьогоднi князеву дочку Либiдь до себе силою забере, а як вона не пiде, то вiдкриє пащу, i туди Днiпро потече, а тодi вигорить весь край i загине народ.

– Хто ж ви такi будете? – питається в них князь Володимир.

– Ми по свiту їздимо, козакуємо, слави шукаємо.

– Я – Кий.

– Я – Щек.

– Я – Хорив.

Розказав їм князь Володимир про скруту своєї землi:

к вище по Днiпру, неподалiк города Бусла, три гори, на тих горах лежить три Змiїнi голови, а тiло десь далеко на пiвнiч сягає.

У цей день челядь князiвська князiвну Либiдь у дорогу виряджала, до Змiя Горинича в неволю. Глянув Киян на прекрасну князiвну Либiдь, i серце його вперше вiд дiвочої краси знiтилося. От вiн i каже:

– А дозвольте, шановнi бусляни-лелеки, щоб ми доправили князiвну Гориничевi.

Посадили вони князiвну Либiдь на лодью, а лодью висадили на сани, а в сани впрягли п'ять пар волiв i рушили дорогою понад Днiпром навстрiч Гориничу. Приїхали таким чином до рiчки Почайни. Сiли троє витязiв на коней, а в цей час iз трьох гiр почали спускатися до води три вогненнi голови Змiя Горинича. Отут побратими подiлилися: Кий напав на середню голову, Щек –на лiву, а Хорив – на праву. Те мiсце, де витязi подiлилися, щоб iти битися на три шляхи, стало зватися Подiл. Три ночi i три днi билися вони зi Змiєм Гориничем, над горами стояв дим i курява, на четвертий дим i курява розвiялись, i побачили слов'яни на горах три княжих шатра. На горi Хоривицi – золоте шатро, на Києвiй горi – червоне шатро, на Щекавицi – блакитне шатро. А за горами чорний дим валує, то безголовий Змiй Горинич, обкладений сухим хмизом, догорає.

Заледве не згодився князь Кий одружитись на князiвнi Либiдь, та в останню мить серце його вiдступило вiд голови i вiн згадав, що не виконав своєї обiтницi.

Справили слов'яни на трьох горах велику учту. Пiднiсши у двох руках братину-компанею, князь Кий сказав: