Василь Рубан - Бережа

– Добридень, дiдусю, якщо ви коваль, – почав Котигорошко.

– Я не коваль, коваль у болото по руду пiшов, але у твоїй скрутi можу допомогти.

– Маю осьо шмат залiза. Треба з нього викувати булаву, щоб така важка була, як усей шмат, але до рук похватна.

Дiд схопив величезний молот та як ударив по тому шматку руди, так вiн навпiл i розколовся, як горiх, а всерединi лежала булава Тар'ягна, обсипана дiамантами. Взяв Котигорошко ту булаву до рук – якраз по його силi. Подякував вiн Дiду-Всевiду та й рушив додому, а на майданi якраз вiче зiбралося, щоб вирiшити, як Котигорошка позбутися. Вiн нiчого того не знає, пiдiйшов до гурту, а тут у його ногу якраз скабка увiгналася. Простяг вiн булаву чоловiковi, що стояв поряд:

– На, потримай, а я колючку з ноги вийму.

Той чоловiк кия взяв, та тiльки Котигорошко булаву з рук випустив, як чоловiк її не втримав, вона впала i перебила чоловiковi ногу, та ще й угрузла в землю на пiвсажня. У цiй булавi була закладена влада над усiм тарiйським народом, тому все вiче зразу поклонилось Котигорошку i запросило його бути над ними князем. Котигорошко їм i каже:

– Виберете князя, як я своїх братiв iз Змiєвого полону виручу. Я ще молодий, ще козацьких звичаїв не знаю то треба менi покозакувати.

Прийшов Котигорошко додому та й говорить матерi:

– Печiть, мамо, буханцi та сушiть сухарi, пiду братiв-сестер шукати, з полону виручати.

Почала мати його умовляти:

– Ти ж iще малий i один у мене, не кидай мене, бо у господi потрiбен хазяїн, а матерi син.

Але Котигорошко на своєму наполiг. Коли виходив за межi мiста Переяслава, люди говорили:

– Он Палкий-Котигорошко-Кий пiшов Змiя бити.

Через того важезного кия, який правив Котигорошковi за булаву, стали його з тих пiр звати Києм. Пiшов вiн тiєю дорогою, що її Змiй хвостом начирив, та й зайшов у лiс. Коли приходить до великого двора, увiходить у двiр, тодi в будинок, а Змiя нема, сама лишень Києва сестричка Оленка:

– Здорова була, дiвчино, – каже Котигорошко-Кий.

– Здоров, козаче! Та чого ти сюди зайшов? Прилетить Змiй, вiн тебе з'їсть.

– Отже, ще, може, й подавиться оцiєю кiсткою, – показав Кий на булаву. – А ти хто така?

– Я була одна дочка у батька, князя Палкого, i в матерi, княгинi Яснослави, та мене Змiй украв, як батько у похiд на Трою пiшов. А четверо братiв, що мене визволити хотiли, Змiй у темницю кинув. Я їм потай їсти ношу, але вони вже там ледь живi.

Коли це Змiй летить, земля двигтить. Тiльки в хату, зараз i каже:

– Ге, людський дух пахне!

– Де б то не пах, – вiдказує Кий.

– Агов, козаче, чого ти прийшов? Слави шукати чи в темницi зогнивати?

– А це нам Доля скаже.

– Ходiм на залiзний тiк.

А в той час був звичай на герцi бити один одного палицею по головi. Прийшли, Змiй i каже:

– Бий ти перший. А Котигорошко йому:

– Нi, бий ти, бо як я вдарю, то другого разу може й не бути. От Змiй як ударив Кия, по кiсточки загнав у залiзний тiк. Вирвав ноги Кий, як ударив Змiя булавою Тар'ягна – загнав у тiк по колiна, як ударив удруге – по пояс загнав, як ударив утретє – зовсiм убив. Пiшов тодi у темницю, розбив дверi, визволив братiв. Забрав усе золото i коштовностi, якi були у палацi, та й вирушили вони разом додому.

От iдуть та й iдуть, а Кий їм не признається, що доводиться братом. Пройшли так скiльки дороги, сiли пiд дубом спочити. Кий, натомлений пiсля важкого бою, обперся спиною об дуба та й заснув. А четверо братiв i радяться:

– Будуть iз нас люди смiятися, що ми Змiя не подужали, а Кий-зайда сам убив. Та й добро Змiєве вiн собi забере, а нам не дасть, бо дужий сильно.

Радились – радились та й нарадились, що, мовляв, тепера вiн спить мiцно, прив'язати його до дуба ликом, щоб не вiдiрвався, тут його, знесиленого голодом, дикий звiр розiрве. Умовляла їх Оленка не робити не по правдi, але вони її не послухали.

Спав Кий день, спав другий, на третiй прокинувся – аж прив'язаний. Нема нi братiв, нi скарбу, лише булаву вони не змогли пiдняти. Вiн плечi напружив, пута розiрвав i дуба з землi витяг. Пiдходить до рiдного дому, аж чує – брати прийшли вже та й розпитують у матерi:

– А що, мамо, чи були у нас ще брати i сестри?

– Та як же! Син, Котигорошко був, що його люди Києм прозвали, та пiшов вас визволяти.

Вони тодi:

– Оце ж ми його прив'язали, треба iти одв'язати, – кинулись до дверей, а Кий у дверi заходить та й каже:

– Добридень, рiдна матусю, i ви, браття.

Тут брати один поперед одним почали йому докоряти, що вiн їм не признався, а Кий i каже:

– Ви не могли знати, що я ваш брат, але ви знали, що я Змiя вбив i вас визволив iз довiчної темницi. Грiх за добро платити злом. Не бiйтесь за себе, бо я маю на собi обiтницю нiкого нiколи iз свого роду-племєнi не вбивати, i усiм людям так скажiть, що проти мене зле помишляють. Дайте менi обiдати, моя рiдна мамо, та ще сухарiв у торбу, бо я пiду козакувати, розуму та слави серед народу тарiйського пошукати.