Василь Рубан - Бережа

Волхв спiвав пiд кобзу:

– Високий i ставний князь Ар'я. Дужий, як вепр, i швидкий, як сокiл. Мудрий, як сова, i справедливий, як терези. Важка у нього булава i бунчук, як шовкова трава, яку не можна порахувати. Веде вiн у країну, де рiки молочнi, кисiльнi береги, де на вербi ростуть солодкi грушi, а земля родюча i плодюча. Берiть своїх жон на вози, а списи на перев'язi i збираємося. А хто не має жони, то забере її у того народу, який ми повоюємо, а хто загине, той обнiметься з прекрасною Богинею Славою. Хто має у руцi меч, а на поясi нiж i аркан, хто має тверду руку i серце вовче, той буде дiлити здобич на Великому крузi i пити з кампанеї священний трунок Слави.

Десь далеко вперед пiшла кiнна тисяча гайдарiв, не обтяжена возами i сiм'ями. Це була тисяча хвацьких козакiв iз усiх п'яти родiв, якi нещодавно ще тузилися мiж собою на пограниччях. Козаки – це юнаки, якi досягли повнолiття, але їм ще рано було заводити сiм'ю. Досягши 18 рокiв кожен юнак iз сiм'ї вiльного общинника iшов козакувати на 3-5 рокiв. Бажаючi могли козакувати все життя. Козаки пiд наглядом сотникiв i тисяцьких вивчали вiйськовi звичаї i разом з тим охороняли обводи землi вiд сусiдських вторгнень. На час козакування вони брили голови i бороди, залишаючи на серединi голови лише такий чуб волосся, який можна просунути в каблучку вказiвного пальця. Не голили також вусiв. Звитяга i бажання вiйськового подвигу були головною метою життя козакiв. Вони привчались переносити бiль i зневажати смерть. Смерть у бою була в пошануваннi, але смерть героїчна. У козаче середовище заборонялося приводити жiнок. Тисячею гайдарiв верховодив князь Род.

П'ять куренiв спокiйно й розмiрено, як пiд час лiтнiх пасовищ рухались по слiду розвiдникiв. Попереду куреня Сар'ягнiв на вороному жеребцi, тримаючи спис iз жовто-блакитним трикутним прапорцем, їхав князь Ар'я в оточеннi 33 козакiв. Позад них волхв iз роду кiмар'ягнiв їхав на чотириколiсному возi. На ручицю воза було накинуто довгий повiд, що утримував десь за п'ять лiктiв вiд воза бiлого коня. На конi було легеньке червоне сiдло i розцяцькований дiамантами кантар. На цьому конi їхав Бог вiйни Ар'ягн – Воляслав, але його нiхто не бачив крiм волхва у станi ясновидiння.

За ними – курiнь сар'ягнiв на возах iз скарбом. Осторонь возiв, верхи на конях, їхали дорослi мужчини з мечами на поясах i луками з тулами. Важку зброю – булави, списи, келепи, щити – везли на возах. Позаду юнаки, якi ще не досягли козачого вiку, гнали табуни коней, худобу, овець, свиней, кiз. На чолi валки кожного племенi їхав старiйшина на великому критому шестиколiсному возi, з правого боку до ручицi було приторочено бунчук: висока, гладенька, обстругана i ошлiфована каменем i вовною тичка, пофарбована бичачою кров'ю, на вершечку якої було насаджено оберiг кожного племенi, яке вiдпустило вiд себе бажаючих на новi землi. Вершечок оберега, прикрашений пучком кiнського волосся, а саме оберiг, обвiшаний маленькими дзвiночками.

На возi Сарма був бунчук з мiдною головою коня, на возi роду Слав'ягна на тичцi стримiла мiдна голова корова, на возi роду Вол'ягна – тичка з головою вепра iз коштовним камiнням замiсть очей i iклiв, на бунчуку роду Кiмар'ягна було зображення Лелi у виглядi вагiтної жiнки з шiстьома отворами, з яких витiкало шiсть найбiльших рiк, на яких жив тарiйський народ; на бунчуку роду Країна крiпилась мiдна голова пiвня з червоним рубiновим гребенем, очима i рiзнобарвним хвостом з пiр'я. Цi обереги були в пошанi в тих селах i городах, звiдки родом старiйшини. Оберегами ж родiв, що залишились сидiти на своїх берегах, були: у амажонок – тигр; у сар'ягнiв – лев i лебiдь; у слав'ягнiв – ведмiдь i бусол; у волинян – вовк i горлиця; у кiмар'ягнiв – мамонт i галка; у країнцiв – кабан i соловей.

Як безлiч було сiл, у яких жив тарiйський народ, так безлiч було оберегiв, якi їм послала Ягна. Але весь народ молився Лелi-Ягнi-Бережi i її дев'яти перевтiленням – Перунам, а також синовi Ягни, першiй людинi, Тар'ягновi.

На чолi походу стояв князь сар'ягнiв Арей, на чолi слав'ягнiв князь Славко, на чолi вол'ягнiв князь Вогонь, на чолi кiмар'ягнiв князь Стриягн, на чолi країнських воїв стояв князь Доброслав.

Дiйшли арiйцi до високих Кавказьких гiр. Чим вище i далi вони йшли, тим бiльше летiло в ущелини i зависало на скелях їхнiх зручних возiв. Залишалися лише бойовi двоколiснi колiсницi, якi можна було мiсцями переносити на руках. Так зникли арiйцi в горах, i нiхто про них бiльш не чув.

Троя готувалася до вiйни з ахейцями, бо через вивiдачiв дiзнався цар Трої Прiам, що греки всього Пiренейського пiвострова i навколишнiх островiв збираються в ополчення проти Трої, щоб зрiвняти її з землею. Бо Троя перепиняє кораблi з хлiбом, якi пливуть до Афiн з Тарiйської землi. Та ще й син царя Прiама Парiс до того знахабнiв, що потоптав закони гостинностi: коли був гостем у царя Менелая, звабив i вкрав його прекрасну жiнку клену. До столицi держави амажонок Варти вiдпливло посольство вiд царя Трої Прiама просити у Вiча Варти вiйськової допомоги.