Василь Рубан - Бережа

схожi на жiнок, якi хорошаться до весiлля,

там, де готують хмiльнi напої i страви смачнi,

де очищають Тоук для священного Вогнища.

Тож спiваймо шану i хвалу

задля того, щоб численнi були стада корiв,

нашi пожертви в угоду Ягнi

струменi Тоуку запаленi супроводжують.

На тебе, Тоук, як на основу, зiперте життя,

ти – серце в океанi, сила в життi,

хай досягнемо ми тої солодкої митi,

що принесла зародок на поверхню води.

Тар'я!

Вшануй вiстю, Сваржичу,

Добро, Рода i Ладу з Ладом,

уваж рiд наш, що йде вiд Тар'ягна,

ми за звичаєм окропили солому тоуком.

Адже ждуть Боги Слави вiд нас,

привези їх усiх тридцяти трьох

на рудих конях, бо ми їх хвалимо,

ми могутнi, бо дотримуємось звичаю.

О покроплений тоуком, єство Вогню,

почуй нашi священнi пiснi,

якими сини Тар'ягна-змiєборця

кличуть тебе на допомогу.

Тебе, чия Слава найяскравiша,

прикликають свiтлочолi арiйцi,

тебе, Сваржичу, полум'яноязикого i багатолюбного,

щоб ти повiз нашу жертву Ягнi.

Тебе, як волхва, що творить требу узвичаєну,

постановлено перевiзником,

бо ти найкраще сподоблюєшся достатком,

Сваржичу, сине великого Сварга.

Ти оживаєш у чар-трунку хмiльному,

коли його бризкають на Вогонь,

тебе, високе свiтло, о Ягно,

ми шануємо, викрешуючи Сваржича.

Тар'я!

Для Вогню у всiх проявах, для Сварга,

ми складаєм очищенi прозорi, як тоук, слова,

волхви подумки уявляють його присутнiсть,

священики українськi створюють образ його досконалостi.

Вiн освiтив, як народжувався, обидва свiти,

цей син був достойний надiй обох батькiв,

Вогонь – носiй пожертв, вiчноюний,

добрий гiсть для весi – ясний i блискучий.

Розлитий у свiтi Божистий розум

народив Вогонь внутрiшнiм зусиллям,

до великої Ягни я звертаюся,

сподiваючись на доброзичливiсть i благословення.

Прагнучи оволодiти хатнiм Божеством,

ми вибираємо йому нагороду щедру,

дар Бога, який володiє силою духа,

Вогонь, що палахкотить дивним полум'ям.

Щоб заслужити його прихильнiсть,

люди запалили його в печi помiж каменiв,

протягнули жертовну ложку,

полили тоуком родове Вогнище.

О Боже, з чистим полум'ям,

навколо тебе в час утчi сидять господарi,

о Ватро, тi, хто розiслав солому золоту,

просять твоєї милостi i вiдданостi.

Сварго заповнив обидва свiти,

а Вогонь, коли народжується, можна тримати мiж двох долонь,

цього спiвака водять навколо Сваржича,

щоб висвятити у волхви.

Поклонiмося Вогню, який пересилає жертву Богам,

шануймо Сваржича за усталеними звичаями,

колiсничий високого закону, який крутиться в рiзнi боки,

Вогонь був поставлений попереду Богiв.

Для юного Сваржича, який здiйснює круговорот,

святий волхв очистив молитвою три полiна,

одне полiно вiд нас, одне вiд Землi, а одне вiд Дива,

щоб наблизитись до спорiдненого свiту.

Мудрий господар вiд людей принiс пожертви,

слова його гострi, як сокира,

швидко дiючи, пiднiмаються вгору i спускаються вниз,

Ягна вклала зародок у все сутнє.

Народившись в рiзних утробах, вiн оживає,

стає як бик або як рикаючий лев,

Сварго широкий високий i безсмертний,

той, хто роздає блага i скарби шанувальникам.

Сварго так колись пiдняв небозвiд,

утворив спину дива на радiсть людям,

як i ранiше родить поживу для живих створiнь,

кружляє, безсонний, звичним шляхом.

Пiдтримує закон, дає натхнення,

Вогню захопив Тар'я для нас на Дивi,

шлях Вогню яскравий, вiн золотоволосий,

вiн пломенiючий, хай дасть нам удачу.

До чистого, як Сонце, Вогнища,

прапора дивного, схожого на Вранiшню Зорю,

до Сонця – господаря Дива, що сiє щедроти,

ми звертаємось урочисто i радiсно.

До осяяного волхва щедрого,

до домашнього Бога – Варти – Сваржича,

до яскравого i красивого, як щастя,

до домашнього Вогню, дарованого Тар'ягном, звертаємось.

Тар'я!

Пробуджений Вогонь лине назустрiч Зорi,

натхненням нагороджує весь i волхвiв,

захоплює подих шанувальникам, що ранок зустрiчають,

вiзничий пожертв розчиняє ворота Мороку.

Сварго дуже вирiс, дякуючи заговорам,

пiсням похвальним, доречним до дiйства,

любимо всеохоплююче проявлення закону,

Сваржич спалахнув назустрiч Диву.

Його було пущено серед українських племен

як зародка вод, як корону Сонця,

бажаний, достойний пожертв, вишнiй,

вiн став натхненною вершиною нашої молитви.