Василь Рубан - Бережа

немовля голосом сповiщає свiт,

молодята радiють, як лягають у шлюбну постiль,

гостi оспiвують Всебатька i Всематiр – двох Богiв.

Дiйнi корови наситили сина Дива,

бiля того вименi i волхв зростав,

хай прагне долучитися до священнодiйства той,

хто, цiлуючи дiвчину, засунуть думає.

Я хотiв би, щоб материнство i батькiвство

опанували арiйцями, аби троє i бiльше дiтей в сiм'ї мали,

щоб рiд-плем'я було могутнiм,

хай дощ урожайний небесний нам допомагає.

Тар'я!

Тар'ягна героїчнi звитяги оголосимо,

тi першi подвиги, якi звершив громовержець,

вiн убив Змiя, створив джерела рiк,

вiн розколов надра гiр булавою.

Вiн убив Змiя, того, що лежав у горах,

Папа йому викував булаву,

наче спраглi корови до води живлющої,

так води рiк до моря линули.

Роз'ярiлий, наче тур, Тар'ягн,

напившись чар-трунку з трьох озер,

силою щедрою налитий, схопив булаву

i убив його – первородного Змiя.

Коли ти, Тар'ягне, убив Змiя,

перехитрив хитрощами хитрунiв,

народив Сонце, Диво i вранiшню Зiрку,

з тих пiр тобi вже не було ворогiв.

Вiн зруйнував Вал, здолав ворога,

того, що його Богиня створила круглим, без плечей,

булава могутня Змiя звалила,

наче гiлля обрубане приниклий до Землi лежить.

Наче той, хто не був бiйцем та ще й на похмiлля,

Змiй викликав на бiй героя, що силою скоряє,

безликий, бо провалене булавою лице, лежить ворог,

безногий i безрукий, а боровся проти Ягна.

Але Тар ударив його булавою по спинi,

вилещав переможець переможеного,

Безлад став Ладом вiд волi залiзної,

з одної причини народилось безлiч наслiдкiв.

Через мертве, розкришене, наче посiчений очерет,

течуть води живi родючим лоном,

тi, що були мертво-застояними;

бiля нiг переможця Змiй мертвий лежить.

Зникла мертвота того провалля, чий син Морок,

бо Тар'я занурив у неї свою животворну булаву,

набухла Дана живими водами,

тепер лежить як корова з телям.

Серед невпинних неспокiйних потокiв

ховається мертве тiло ворога, посiчене в бою,

води течуть через таємне провалля Смертi,

в безмежний Морок потонув той, кому Тар'я ворог.

Жiнки Водана – Даниберегинi, що їх Змiй оберiгав,

стояли скованi, наче корови захованi Дудем,

вiйстя вод, яке було заткнуте невiдомiстю,

Тар'я пробив булавою своєю, ламаючи цiле.

В кiнський волос витягнувся ти, Тар'я, в ту мить,

як дав тобi по зубах Змiй, охоронець холоду,

єдиний Бог, ти завоював корiв, узнав таємницю чар-трунку,

випустив, щоб бiгло сiм потокiв рiк.

Хоча обоє вергали блискавки й громи,

але не завадив туман i град, напущений Змiєм,

коли Тар'ягн з ним бився, то

на всi майбутнi вiки здобув перемогу.

Якого месника побачив ти, Тар'я,

за вбитого Змiя, що в твоєму серцi убивцi захолодив страх,

коли шершнi iз скриньки на волю вилетiли

i щасливi днi для людей посiялись.

Тар'я – князь рухомого й нерухомого,

прирученого, дикого i дев'яносто дев'яти потокiв,

ти, князю, правиш достойно арiйцями,

охоплюючи їх, наче обод шпицi в колесi.

Тар'я!

Пошануємо цього барана, якого ми приносимо в жертву Тар'ї,

хай пiдiймається до Сонця дух смаженого м'яса,

тисячi правдивих сил приходять у рух,

наче конi наввипередки несуть колiсницю, здобуваючи Перемогу.

Тар'ягна я хотiв би покликати бути присутнiм,

шануючи його i Слави зичачи,

вiн як гора закорiнена в Землю,

завдяки тисячам джерел наповнився силою.

Тодi убив Змiя, котрий затворив рiки,

затворив води небеснi i джерела замулив,

по тому i сам Тар'ягн напився

i Землю напоїв цiлющими водами.

О Тар'я, заполонювач i можновладець,

ти володiєш чар-трунком животворним,

вим'я хмар життєдайне iз золотим дном

цiдить п'янкий для Землi чар-трунок.

Мудра то наука, що її Тар'я здiйснив своїми дiями i молитвами,

той, чиї дари найщедрiшi, адже вiн сам повний чар-трунку,

його наливають силою Ягна, Дарбог i Сварго,

бо вони, наче океан водою, свiтла життєдайного повнi.

За Тар'ягном була їхня сила, як Змiй був убитий,

за Тар'ягном сили добра незламнi,

в той день, як вiн бився вiдчайдушна,

сили йому поповнювались сторицею.

Коли Тар'я-громовержець, шаленiючи вiд чар-трунку,

Проламав Вал, наче князь Троян,

його охопив жар, сила збурення,

а той, заграбаставши води, лежав на днi Всесвiту.

Тодi-то Змiя, якого важко спiймати у вирi води,

Тар'ягн по щелепi вдарив,

адже вiн благими намiрами повен, як озеро хвилями,