Василь Рубан - Бережа

бо його сила у Вiрi в Ягну.

Це Сварго пiдсилив його силу,

це Вогонь небесний зробив йому булаву,

iз зосередженим духом Тар'я на бiй вийшов,

за допомогою коня вiрного Змiя порiшив.

Ти, Тар'я, зробив, щоб свiтло було,

щоб води ринули вагiтнi Дитям,

Боги в сум'яттi пiднялися на Диво,

коли ти Перунами кидав.

Високе Диво перед ревом Змiя вiдступило злякано,

коли твоя булава розрубала голову Змiя,

того, що увесь свiт пригнiчував;

сп'янiлий вiд чар-трунку Тар'ягн торжествує.

Змiст його подвигiв не вмiщує нi Диво, нi Земля,

рiки його безкiнечнi, а води бездоннi,

його подвиг утiлився у видиме i невидиме,

бо вiн встановив послiдовнiсть дiї.

Спiвали Перуни у цьому бою,

всi Боги радiли, дивлячись на Трояна,

коли вiн шишкастою булавою махнув,

свiтового Змiя порiшив, вдаривши переможно.

Тар'я!

Це Тар'ягну я славу спiваю,

холю коня, щоб на перегонах перемогти,

щоб пошанувати лицаря благодiйного,

приборкувача поселень – його слава всесутня.

Це йому Папа виточив гарпуна,

що як блискавка ворога вражає,

цим гарпуном вiн Змiя витнув,

той, хто нападає, є напасник-переможець.

В матерi Ягни й Дарбога-батька снаги i сили набрався,

це вiн страву смачну зварив i вполював кабана на смаженю,

це йому жiнки Богинi i Богiв жiнки

пiсню Слави, наче килим, зiткали.

Це його велич виходить за межi Землi i Дива,

це вiн безмежний усе обняв,

несамовитий забiяка-переможець переможних,

одухотворений для борнi, вiн суть борня.

Тiльки Тар'ягн своєю можнiстю зборов Змiя,

розрубав на частини, рiки звiльнив,

корiв молочних з неволi випустив,

якi побiгли водою назустрiч Славi.

Це вiн роздiлив гарпуном озера запертi

на тисячi потокiв, якi до моря ринули,

роздiлив, наче жертовного бика по суглобах,

подiлив води на криницi, рiки i озера.

З переляку перед народженням Тар'ягна

тремтiли гори, Диво i Земля,

вiн долонi простер, голосно славлячи Ягну,

готовий на подвиг в iм'я прийдешнiх.

Тар'ягну була дана влада i вiн володар,

бо, крiм нього, нiхто Змiя не мiг збороти,

це вiн Тьму розвiяв i засiяв Сва,

бо вiн у змаганнях на конях завжди переможець.

Для Тар'ягна, володаря колiсниць i коней буланих,

весь Славу складає у молитвах вдячностi,

дай i менi натхнення разом зi скарбами,

хай наступить день новий, сонцедарний.

Тар'я!

Тобi, Тар'ягне могутнiй, славу спiваємо,

Богонародженому вiншування наше,

мужу знаменитому нашi почестi,

сину сили, звитяги i боротьби.

Поклоняємось великому предку,

тому, кого i нашi прадiди славили,

бо вiн знайшов слiди корiв,

спiваючи пiсню Слави Ягнi сонцеликiй.

Коли Тар'я з Богами корiв шукали,

собака винюхав їхнiй слiд,

булава владна скелю розколола,

корови ревли i мужi криком кричали.

Бiгло i ревiло сiм корiв,

тодi в пролом ще дев'ять корiв вибiгло,

потiм, разом з потоком вод,

десять корiв у ревучiм валу води шалено брикали.

Оспiваний Богами, о дивний, ти розкрив

Морок Зорею вранiшньою, Сонцем, коровами,

ти розпросторив, Тар'ягне, поверхню Землi,

ти змiцнив нижнiй простiр Пiднебесної.

Але найславнiший подвиг його,

зручний для його дiтей i внукiв,

що вiн коров'яче вим'я створив

i наповнив солодким молоком чотири цицьки-рiки.

Хоча вiн несамовитий, але з молитвою побожною,

заможний господар, який двох жiнок має,

на верхньому Дивi тримає два свiти,

має з них користь, бо керує доцiльнiстю.

Здавна-бо навколо Дива i Землi

двi несхожi юнки кружляють – День i Нiч,

Нiч – темна, а День – свiтла,

рухаються, наближаючись, то одна, то друга.

Гарно i зручно робить син сили,

дружить з ними, звершуючи подвиги,

вiн iз сирого зробив варене,

вiд чорних корiв бiле молоко доїть.

Здавна таємнi життєдайнi потоки

оберiгає вiн, обiтницi дотримуючись,

тисячi сестер, нiби замiжнi жiнки,

дарують цьому мужевi своє кохання.

До тебе молитви нашi, муже Тар'ягне,

поклонiння наше дiянням твоїм,

наче пристраснi жiнки ласкавлять чоловiка,

нашi молитви ласкавлять мужа могутнього.

Бо ж здавна достаток iз твоїх рук не зникає,

не виснажується твiй Рiг Достатку,

ти блискучий, мудрий, сильний духом, Тар'ягне,

допомагай нам посильно, ти ж сили повен.

Для того, хто вiчно буланих коней запрягає,

складав славославне речення волхв,

щоб вселився в нас його дух Божистий

i раннiм ранком нас провидiнням освiтив.