Сергій Пальчицький: Гониво хом'ячків

Від щастя верещу я матом!

Продюсер відібрав машину,

Але таланту я не втратив!”

Савік злякався. Раніше у нього викликала огиду відсутність голосу та якась протиприродна пластика цього співака. Але тепер до цього додався жахливий пафос. Продюсер згадав ті спокійні часи, коли депутати вбивали один одного під час полювання, міліція штурмувала виборчі дільниці щоб вкрасти протоколи а журналісти обговорювали чергову поставку золотих унітазів для керівництва та наїзди мажорів на випадкових дітлахів. Тихі, спокійні часи так званих “кровосісь”*.

“Я лідером став, що б про це не казали!

У лідера будуть і баби і сало!

Я буду пишатись шаленим запалом,

Хоч в мене мозку трохи замало!”

Савіка замутило.

Він не розумів, звідки у лабіринті з’явився дідок Всесвіт. Його лякали будівельники захмарним рівнем ірраціональності. І дуже заважало волосся, що почало інтенсивно рости в нього на спині.

Тим часом до лабіринту увірвався новий персонаж – клоун, який енергійно жонглював словами.

— Цих коміків звуть тренерами, — пояснював за кадром незнайомий Савіку голос.

Клоун кидався словами: “лідерство”, “просвітлення”, “особисте зростання”. Слова потрапляли у випадкових перехожих та боляче їх били. Надзвичайно сильно по людям лупило “лідерство”.

— Зверніть увагу, шановне панство, — в кого потрапляє “лідерство”, в того зникають гроші! – продовжував коментатор.

— Хто в нас коментує? – кричав у трубку Савік.

— А Шварц його знає, — матюкались з апаратної, — аудіо йде не від нас.

- …феномен лідерства у тому… — у телефонній трубці з’явився той самий голос, який коментував шоу, — …у тому, що лідер нічого не контролює. За нього думають та діють інші.

Савік потягнувся до пляшки. Він втрачав контроль над шоу так само швидко, як це траплялось з лідерами.

За енергійним клоуном йшли хом’ячки корпорації “Ой–вей”, перев’язані туалетним папером, як кулеметними стрічками.

— Наш туалетний папір концентрований і його потрібно 2–3 міліметра там, де використовують 1,5–2 метри паперу Обухівського комбінату! Наш папір настільки дорогий, що їсти і какати ви будете небагацько, — це додаткова економія!

— Протокол “туалетний папір” від Господа Діми набагато краще, ніж будь–який інший папір! Всього 300 баксів по курсу НБУ**.

— Всесвіт кохає вас! – кричав Шварц з невеличкого окопу, куди він заховався від кидків тренера–клоуна (“кидки” у тренерів, — то звичайна справа – примітка редакції).

* “Кровосісія” – умовна одиниця безграмотності. Одна “Кровосісія” рівно 137 частина “Покращення”.

** НБУ- Національний Банк України. Чомусь прийнято вважати, що він має вплив на економічну ситуацію у країні.

Глава 10. Храмове місто.

Київ — дивовижне місто. Будівлі – монстри та храми широкого асортименту вірувань тягнуть у Дніпро залишки старих схилів, дренажну систему яких лякаються навідувати навіть місцеві діггери. Над дорожніми корками, в яких кортежі чиновників намагаються прошмигнути біля будинків–потвор, несуться зграї лядокоптерів (гелікоптери, що розвозять храмових дівчат по клієнтам). Першими гелікоптери почали називати “лядокоптерами” працівники Кірилічної Церкви Московського Патріархату. На їх думку, з появою “лядокоптерів” все “пішло на ляд” чи “налядилось”.

Всі, хто знав слово “Карбюз’є”, сховались за старими стінами Будинку Архітектора та тихенько нагороджували одне одного веселенькими сертифікатами. Іноді вони виглядали у вікна Дому, щоб побачити нові й нові копії висотки пані Лізи Запорик. Після цього у сертифікати додавали нові ступені захисту та портрети пані Запорик, бо без неї неможливо уявити сучасне місто.

“Архітектура – задубла музика” , – полюбляв повторювати хтось з класиків.

— Прогрес! – пустила скупу сльозу радості Ліза Запорик, дивлячись на зграю лядокоптерів, що везли до клієнтів її молоденьких коліжанок.

У далекі часи ранньої старості Лізи храмові дівчата користалися таксі, а документацію на будівлі треба було узгоджувати у різноманітних інстанціях… Сьогодні між гострих приступів делірію пані зносила сумні старі будівлі та тиражувала типового монстра з бетону та скла. Монстра зводили на всіх ділянках, що вдавалося вирвати у громади. Киянам вдалось тимчасово відстояти тільки Пейзажну Алею, де встановили монумент Коту Нільсена. Доробок пані Запорик трохи урізноманітнив “Лабіринт особистого зростання” – та ж висотка, тільки змонтована горизонтально. Завдяки цьому енергія, що спонукала офісний планктон потрапляти в верхні поверхи (поверхи керівництва) при вертикальному розташуванні монстра, — ця енергія підігрівала культистів до нереально високого градусу.