Іван Керницький - Король стрільців

Це була несамовита поява — той велетень, закривавлений увесь, що не мав на собі цілого шматка тіла, що валився з ніг, що стогнав, як ранений тур, — а йшов і йшов з празника додому!.. Гей, як празник — то празник! Розступіться, верби, ціла дорога моя!..

Ой, місяцю-місяченьку, не світи нікому… Налякані діти тулилися в мамині спідниці, люди з тривогою втікали з подвір’я до хати, запирали двері, зачиняли вікна та відхрещувалися від нього, як від опиря…

— Страх, людоньки, що за сила! Що за сила!..

— І я скажу: та же камінь того не витримав би, що він дістав.

— Та ж його так збили!.. Кісточки цілої не має. Голова, як решето…

— Вже не жив, вже не дихав, а дивіться — йде!

— Йой, Боженьку!

Край села, коло броду, заступила празниковому дорогу чета «луговиків» із Красної Долини, що ходила в погоню за залісяками. Тепер верталися хлопці, задихані, вкриті порохами. Поставали й заступили чорним мовчазним колесом Петра.

— Втікай з дороги! — крикнув котрийсь.

Та Петро, тримаючись поруччя містка, випрямився на весь зріст і видусив з себе зі струєю крові, що бухнула йому з рота:

— Ні! Залісяки не втікають!..

Потім, як підрізаний коренастий дуб, звалився навзнак на місток, аж на ньому задудніло, якби спустили домовину до темного гробу. Легіні з Красної Долини схилили голови, виструнились мимоволі «на позір» і так застигли в глибокій тиші. Четар «Лугу» чорнявий Ілько, що мав перевішену руку на хустині — три рази трісла в лікті — приклякнув і нагнувся над Петром.

— Ще дихає… Миколо, Гнате, скочте-но по верету, занесемо його додому. Ой, не втішиться ним рідна мама, як його побачить…

Тиха ніч вкрила світ. Під містком журчав потік, у шуварах на ставищах співали хором жаби, лящали цвіркуни. Хвилювали здалека левади білим морем божого тіла. Хлопці, що йшли з кіньми на ніч, затягнули довго-довго, протяжливо:

Скрипіли ручиці між житами, дзвонили підкови, на чотири шляхи роз’їздилися гостоньки з Красної Долини, що яркими віконцями з-поміж верб головатих задивлялися в зоряну маєву ніч.

Скінчився празник, ще й празничок, роковий храм, відпуст великий за всі гріхи, празник у Красній Долині!

----------------------------------------------

Друкується за виданням:

Друкується за виданням: Керницький Іван. Пан інспектор: комедія з кооперативного життя в 1-ій дії. Львів: Видавнича спілка «Діло», 1933

----------------------------------------------

Г р и ц ь Б у л ь б а — голова Надзвичайної ради, високий та поважний ґазда, літ 60.

Н а с т я — його жінка, низька та кругленька ґаздиня, літ 55.

С п р а в н и к, К а с і є р, К р а м а р — люди вже в літах.

П а н о к — літ 25.

Р е в і з о р — літ 50.

В і й т — літ 45.

Г р о м а д с ь к и й п о л і ц а й — літ 40.

Сцена представляє сільську кімнату. Праворуч, на першім пляні двері, на другому в самім куті піч з кухнею і мисник з всякою посудою. Ліворуч, під стіною стіл, ослін та стільці. На стінах рушники, образи. Настя порається біля печі — витирає тарілки та кладе на полицю.

Г р и ц ь (входить, здіймає шапку) . Ти знаєш, жінко, що?

Н а с т я (не перериває роботи, обернена до печі) . А що ж там таке, Гриню? (говорить розтягло та повільно) .

Г р и ц ь (неохітно) . Ет!.. (Вішає куртку на кілок, по хвилі) . Ти знаєш, жінко, що до нас сьогодні приїздить пан ревізор?.. На ревізію…

Н а с т я (все ще обернена до печі) . Або ж тобі, Гриню, це першина, ота ревізія! Приїде, побушує по хаті, поперетрясає всі кутики, а потім замкне тебе на дві неділі за політику, та й по всьому…

Г р и ц ь (нетерпляче) . Ет! Плетеш, гей з гарячки!.. То не буде така ревізія… Це приїде зі Львова, то значить, з нашого Ревізійного союзу такий пан директор, чи як його там, і буде просліджувати, чи в вашій кооперативі все стоїть в порядку, о!..

Н а с т я. Ага-а-а… Ну, та й при тім будеш мати якийсь клопіт…

Г р и ц ь. Гм!.. Та звісно. Без клопоту не обійдеться… От, хоч би нині… Треба його переночувати…

Н а с т я (обертаючись) . В нас, Гриню?

Г р и ц ь. Гм!.. Та же в нас…

Н а с т я. То він, певно, і їсти схоче?

Г р и ц ь. Гм!.. Або я знаю… Та певно!

Н а с т я (сплеснула руками) . Ой, Царице небесна! А що ж я йому зварю? Та ж то десь дуже великий пан?…

Г р и ц ь. Гм!.. Звісно, що не Іван…

Н а с т я. Ой, доленько нещасна! А що ж я йому дам? Тут, як на злість, і корова запустилася, і хліб вийшов, хоч сира земле розступися! (Хапається за голову) . І що ж я тепер, бідна, зроблю?…