Іван Керницький - Король стрільців

Крамар Петро розложив на столі книгу довжників.

— Ось тут, прошу пана судді, в тій позиції стоїть, як бик: винен — п’ять золотих. І то вже другий рік, славити Бога. Нам не йде про ту п’ятку, ми могли б йому її подарувати, якби ми знали, що це людина незасібна… Ну, діти його присіли, в хаті нужда, немає звідки взяти — га, то трудно! Але він гроші має, тільки трясеться над ними, як жид над пархами. Тисне їх, і тисне…

— Ну, ну, най собі тисне, але ми й його притиснемо. Отже як, Гнате-соловію? Заплатиш зараз ту п’яточку чи хочеш її красненько відсидіти?

Кривий Марко ні сіло ні впало почав з другої бочки.

— Йой, доленько сороката! Я вже знаю… я вже собі пригадую… Так, так… Я завинив… завинив… Але прошу ласки пана сендзього, то не була ціла п’ятка! Під сумліньом кажу, як перед татуньцьом рідненьким сповідаюся, як на Страшнім суді перед личеньком Божим говорю, що то не була ціла п’ятка!.. То було п’ядесять ґрошів! Пам’ятаю, як нині, що я тоді взяв: за п’ять ґрошів диньок, во такого насіннячка з гарбуза, ая, за двацять ґрошів підкови і за двацять п’ять ґрошів півхліба. А більше — ані шусточки…

— Добре, Гнате-соловію. За п’ять ґрошів диньок, за двацять підкови і двацять п’ять півхліба. То ми маємо записано. Ну, а решта що? З неба впала?

— Не знаю, татунцю солоденький, хрест святий на мене грішного, не знаю… Може, вони дописали…

Крамар Петро аж руки заломав.

— Сусідо, ви чуєте біду? Чи не напасть на гладкій дорозі? А щоб ти так ногами писав, горшкодраю якийсь! Хто би там на твої гроші лакомився. І скажіть, Павле, що з ним робити?..

Справник Павло був ґазда небалакучий. Мимоходом кажучи, його називали навіть «без’язикий».

— Та то… ги… якби то… умм… най вже та п’ятка той… Що йому той?.. Він не має той…. най буде той…

— Не той, не той, — перебив Петро. — Він має той, не бійтеся! Він має більше грошей, як ваш цілий маєток варта разом з вами.

— Умм!.. Або то той… То тільки люди так той… Я кажу той…

Суддя стукнув олівцем до стола.

— Ей, ґазди, ви так розбалакались, як на хрестинах. Може, вам ще миску пирогів подати? Треба щось з тою п’яткою зробити!

Справник Павло виступив наперед.

— Та то… умм… якби то… прошу пана судді, най вже буде той… Най він присягне… Як він не той, то най та п’ятка той…

— А присягну, щоби-сь знав! Сто разів присягну! — підскочив кривий Марко.

— О, не так скоро, Гнате-соловію. Я знаю, що ти присягнеш, в тебе то фук! Але то ще питання, чи ми тобі на це позволимо!

Крамар Петро махнув рукою.

— Прошу пана судді, прошу йому позволити. Най присягає. Хап мара! Ми хочемо переконатися, чи то чоловік, чи не чоловік… Я ж кажу: в мене вдома не перевалюється, в мене біда, аж пищить, але як він тут присягне, що не зборгував на цілу п’ятку, то я зобов’язуюся перед судом заплатити ту квоту з власної кишені. А навіть судові кошти! Най присягає.

— Ну, як собі цього бажаєте, то добре. Ану, Гнате-соловію! Ходи-но сюда.

…І кривий Марко присягнув. Зложив два пальці докупи, підніс їх догори і присягнув перед залізним хрестиком та двома свічками, що не завинив цілої п’ятки, тільки п’ядесять. П’ять ґрошів за дині, двацять за підкови і двацять п’ять ґрошів за півхліба. Більше ані шусточки!..

Як вже Марко кінчив присягати, то крамар Петро відступився трохи набік; можливо, він міркував, що в тій хвилині відлупиться від стелі кусень муру і розторощить Маркові голову за ложну присягу. Але ніщо подібного не сталося, тому крамар Петро приступив назад до стола і сказав:

— Ну, Марку, тепер я знаю, що ви не є чоловік.

Кривий Марко глипнув на Петра, гей кат на душу, потім перехрестився побожно три рази, поцілував залізний хрестик, ще й пана сендзього хотів цмокнути в руку, але якось не потрапив і задурнісінько туцнувся бородою до стола. Потім скинув з кривої ноги півчобота, добув з нього одну онучку, потім другу, потім третю, а потім малий платочок, з якого витряс п’ядесять ґрошів. Подивився на них сумно раз і другий та й поклав їх на стіл, буркнувши:

— Більше не дам — хоч би-сьте мене зарізали!

З розправи помашерував наш Марко просто під церкву. Там посидів ще до полудня, заробив на новий посолений «ронґаль» і гайда до дому.

Тим часом наші кооператори вступили ще трохи на торговицю, роздивилися між свині, худобу і люди, а потім заїхали до Союзу, заплатили за старий товар, а взяли на кредит нового та й собі потягнули до села.

Зараз за рогачкою здогонили вони кривого Марка. Він стояв коло кільометра, підпершись костуром, видимо — ждав на них.