Іван Керницький - Король стрільців

Слухайте, люди! Я більше говорити не буду! Тепер говоріть ви! Чи від завтра, від понеділка, ви всі, що тут є, і члени і не члени, будете купувати в кооперативі чи ні?

Тихо, хоч маком сій.

— Слухайте, люди! Ви мусите мені на це питання відповісти! Так або ні! Інакше я не рушуся з цього місця, щоб я мав закаменіти, як та брила, на якій стою, чуєте?!

Людське море наче зжахнулось. Якась могутня сила била від постаті цього кремезного каліки, з широким, кам’яним обличчям, з лискучими очима, що палали, гей огненні смолоскипи. І від того погляду понурились додолу запалі мужицькі обличчя. Не дивлячись на себе, мовчазливі кострубаті ґазди, один поза другого, подавалися взад. Ґаздині у високих очіпках сумно кивали головами і запасками втирали очі. Налякана дітвора з відчиненими ротами тулилась матерям до ніг, а старенькі бабусі хрестилися побожно та беззубими устами шамкали отченаші. А глуха, як пень, баба Павлиха аж розхлипалась на голос; так розжалобила її Сенькова проповідь, з якої вона не чула і словечка. Та нараз з цеї сторони, де юрбою стояла молодь, загомоніли змішані, але сильні голоси:

— Будемо!.. Будемо купувати в кооперативі!.. В Сенька, в Сенька!..

— Будемо! Будемо! Будемо-о-о!! — заворушилось, загуло людське море, аж луна покотилася жовтими садами. — Будемо! Будемо-о-о!

Грізне і насуплене обличчя крамаря Свистуна прояснилось. Соняшні зайчики радісно затанцювали на його мережанім шрапнелями чолі.

— Люди! Ви сказали слово — кооператива врятована. Я вірю вам! А тепер… поможіть мені злізти з тої каменюки, бо я сам ніяк того не втну…

Вісім літ є вже в нас кооператива. Крім того маємо кооперативну цегольню, сметанкову стацію, а тепер кооперативний млин думаємо над річкою покласти. Міцно держиться в нас кооператива… А спитаєте, що її так держить — то вам і мала дитина скаже: «Сенькова проповідь»!

…На краю села, при дорозі, стоїть мурований будинок, а на нім пощерблена дошка: «Гандель з товари мєшане і спжедаж піво ве фляшце» — Абрагам Штарк… Самого ж Абрагама Штарка вже в селі нема… Почвалав каблуковатими ногами відвідати старенького Авраама, Ісаака, Якова і всіх богоугодних патріярхів.

А його «гандель» стоїть при дорозі — пустий та порожний.

Я і менша сестра сидимо на лаві біля печі і майструємо солом’яні хрестики. При тім треба раз у раз хухати закостенілі пальці та кулити під себе босі ноги, бо в хаті зимно, як у ледівні! На стінах мороз, вікна — як мури, під порогом лід, а це, що ми примістились біля самої печі, помагає нам стільки, що собаці п’ята нога. Піч зимна, як жид, а вогонь в грубі погас ще в полуднє. Ну, але ми тим нітрохи не журимось! Най собі журиться Мошкова кобила, що велику голову має… Нас цікавлять сьогодні важніші речі; в нас нині Щедрий вечір, от що! Тож то собі незадовго всяких марципанів луснемо! Го, го! Що то в нас сьогодні на вечерю не буде!.. Буде хліб — раз. Правда, ячмінний, але це дурниця. Буде борщ — два. Борщ — цімис-пікес, з олієм, з крижівками. Гречані голубці — три! А потім… йой! знаєш, Ганю, що?.. Кутя!! Гей, та ж то чистий баль буде, присьисти Боженьку, чистий баль!..

Га, в будень нема ніколи таких ласощів… Звичайно ми їмо пісну бульбочку, але ріжну. Часом печену, часом тереблену, часом в мундурі; та все-таки вона вже нам трохи навкучилась. Тим більше, що наша бульба дещо перемерзла… Ну, деколи їмо капусту, варену вику, паляниці з ґрису та й попиваємо все те водою.

Овва! А чому це батько досі не вертається?.. Він пішов до ліса за патиками. Ми страх не маємо чим палити! Кожний кілок з плота, кожна зайва патичина вже давно згоріла. Тепер тато ходить до панського ліса красти поліна… Ну, але повинен вже вернутися…. Ганю, Ганю!.. А може, тата шандарі злапали, або злісний застрілив?.. Дивися, як мама плачуть… Е, мама завжди плачуть. Чи треба, чи не треба. Сідають в куточку та й заводять: «Доленько моя бідна, дітоньки мої дрібненькі! Чим же я вас нагодую, чим?..» Та як чим? Аво кутя в макітрі! Мама чомусь нічого не розуміють. А чому тато ніколи не плаче? Він тільки зловиться руками за голову і цілий день ходить мовчки по хаті. Але тоді так страшно дивиться, що ми зі сестрою ховаємось за скриню і ані мур-мур. О! Щось голосно гепнуло на подвір’ю. Може, це тато поліно приніс? Так! Це він кашляє в сінях. Зараз буде баль!