Іван Керницький - Король стрільців

Аж настало таке люте врем’я, що й нести вже не було що і платити нічим, а подрантаного ходяччя назбиралося, хоч гать гати. Прийшов тоді доктор Рибка до ясновельможного пана майстра та й каже:

— Пане майстер, — каже, — така і така річ: роботи для вас, як бачите, маю без кінця і міри, та тільки сам уже не знаю, чим вас за неї гонорувати. Може, зробимо так: потрудіться, будь ласка, до нас до хати, пооглядайте собі все те, що там ще залишилось, і що припаде вам до вподоби — те й беріть.

— О’кей! — великодушно згодився пан майстер. — Може бути і так, я свій чоловік, зі мною, як з дитиною.

Заходять у хату, доктор Рибка порозмикав навстіж всі шафи і куфри, які вже віддавна світили голим дном, пан майстер досвідченим оком бистро зорить та мишкує сюди-туди… і неохотно крутить носом. Справді: сама мізерія!.. Шо тут брати?.. Раптом очі в нього заблисли: помітив новенький фотографічний апарат!

— Пане докторе! — каже він тоді. — Ви знаєте, що я вам ніколи в нічому не відмовив і завжди старався йти на руку… Дайте мені оцю штуку, оцей ніби апаратик, а я сумлінно обіцяю вам, що буду облатувати вашу многолюдну сімейку так довго, доки УНРРА не перетранспортує її до Параґваю чи до Патагонії, де, очевидячки, взуття — річ зовсім безпотрібна.

— Добре, — відповів пан Рибка, — йшли ви мені на руку, піду і я вам та відступлю вам цю штуку, але в заміну за три пари копит, жменю кілків, кільце дратви та й клапоть шкіри на латки. Згодні ви, пане добродію, на таке діло пристати?

— Авжеж, що згодний! — аж підскочив на радощах пан майстер. — Та пане докторе, та за такий апаратик я вам відступлю не то що три пари копит і жменю кілків — за нього я вам віддам цілу майстерню, з усім крамом та з усіма причандалами, з шильдом і патентом! Бо то і, правду кажучи, оце паршиве ремесло мені геть осточортіло, і я віддавна вже хотів на нього наплювати! Доволі страждань, ганьби і поневірки!.. Саме недавно я справив собі ДКВ на 250 коней, а як лише небо проясниться — беру свою наречену, саджаю її в причіпку і вйо! на прогульку по всій американській зоні, по всіх українських таборах! А не доставало ще мені до повного виряду фотографічного апарату. Бо то, знаєте, як чоловік їде на прогульку вдвійку з нареченою, то по дорозі трапляються всілякі красні краєвиди, що їх варто відбити… Пане докторе, знаєте що?.. Так, щоб мені, ні вам не було кривди, додайте мені до цього інтересу ще оце автоматичне перо, що стирчить вам у нагрудній кишені!

— Гм!.. А навіщо ж вам, пане добродію, ще й в додатку автоматичне перо?

— Бо то, пане докторе, є така річ: як чоловік їде на прогульку вдвійку з нареченою, то по дорозі йому частенько виводиться перебувати на лоні природи. А коли ви є на лоні, то вам припливає до голови всяка манколія, всілякі думки та фантазії лізуть на мозок… Ану ж, може, і мені вдарить до голови така фантазія, а тоді — схоче чоловік яку статтю чи репортаж з дороги вжарити до ґазетки, а не буде чим! А то, іноді, з доброго дива, може мені прийти справжнє натхніння, так тоді як розмахнуся, то й політичну програму для якої нової партії вкрешу!.. Ну, що, згода, пане докторе?

— Згода, пане майстре!

Вдарили по руках, — і так припечатали цей пропам’ятний товарообман, що в його логічних наслідках колишній доцент став шевцем, а колишній швець — озброєний в автоматичне перо, фотоапарат, ДКВ і наречену, — поїхав об’їздом по американській зоні збирати вражіння на лоні природи і шкварити репортажі до ґазеток.

…Гей, не раз, і не двічі відтак, згодом, благословив доктор Рибка тую спасенну хвилину, коли то добрі духи натхнули його думкою кинути посаду в гімназії, щоб мати змогу щоденно сидіти на карку шевцеві. Бо саме дякуючи отому поневільному пересиджуванню в шевській майстерні, наш пан доцент отак мимоходом присвоїв собі та збагнув найважливіші секрети шевського мистецтва! І коли йому прийшлось у спадщині по ясновельможному шевцеві обняти й пустити на повний хід згадану майстерню, то сяке-таке поняття про шкуродерське ремество він таки вже мав.

Зразу наш пан доцент пооблатував та пообував свою незліченну сімейку, опісля зробив вигоду декому з найближчих сусідів, а відтак… а відтак наступила найбільш вагітна своїм змістом і найпереломовіша хвилина в житті доктора Рибки: він склеїв та змайстрував власними руками, власним умінням і власним хистом першу пару черевиків!..

Нічого й казати: тая первонароджена д-ром Рибкою пара взуття аж ніяк не могла рівнятися фасоном та вибагливістю з люксусовими виробами Баті, зате ж робота вийшла тривала, фундаментальна і була що на ногу взяти!