Більґе Карасу - Сад спочилих котів

І ці останні виверти урвали строгим голосом: «Або ви зараз ідете, або слухаєтеся, що вам кажуть, і все виконуєте», — попередили його.

Чоловік заявив, що не піде.

Насамперед від нього вимагали зв’язатися телеграфом із ученими. Їхнє прибуття скасовувалося. Остров’яни самотужки розібралися в острівній проблемі. За тим учитель мав долучитися до організації земляних робіт.

Він погодився. Навіть не захотів думати — чому?

Ще до настання темряви були організовані зміни землекопів, щоб запобігати росту острова, розчистити пристані; та три найважливіші бухти, а також — ті місця, для яких збільшення території було найнебезпечнішим. Кожна зміна із п’яти чоловіків мала працювати по три години; перемежовувались аж до світання.

Наступного ранку, поки землекопи перепочивали, рибалки спокійно вийшли в море, кораблі спокійно причалили до берега та вивантажили муку. Водовози знову потягли воду нагору. Острів ожив.

Молодики з учителями, на відміну від колишньої Керівної Ради, значно зручніше розмістилися в залі її засідань, перенісши в куток спорожнілі стільці. Учитель, що першим подав ідею земляних робіт, не переставав вихвалятися. Оскільки всі отримали втішний результат знайденого рішення, то забажали взятися й за інші справи острова. Через дві години владнали і їх.

Зібравшись знову під вечір, вони прийняли посланців від народу, що прийшли висловити його вдячність. Затим вирішили збільшити кількість берегових копачів та послати їх і на ті місця, що збільшилися ще раніше.

На ранок третього дня члени Керівної Ради чекали в залі засідань посланців, котрі принесуть вістку про остаточну перемогу над збільшенням території острова. Та ніхто не прибув. Близько полудня, завершивши всі свої справи, вони занудьгували та розійшлися. Проте не минуло й години, як їх знову зібрали останні новини. Оскільки землекопів побільшало, то поменшало робітників, котрі виконували свої щоденні обов’язки — діла на острові пішли нанівець. За три доби на піщаному місці, куди геть усе населення острова збігалося на віче, утворилася широка рівнина. Адже землекопи не могли там працювати. З’явилися пропозиції «обробляти ту землю, бо це даватиме більше прибутку». Рада засперечалася, хто напоумив на таке людей; звинуватила вчителя, почала погрожувати йому: якщо й далі куватиме лихо, не омине кари; але, певна річ, із різних причин з ним не хотіли поводитися занадто різко. Крім того, після затяжних суперечок члени Ради самі дійшли згоди, що ідея обробітку цієї землі варта роздумів і за неї не можна братися згарячу, наслухавшись решти. Утім, офіційно вони заявили, що наразі землечерпання в тому місці, яке оброблятиметься під ріллю, значно важливіший обов’язок; отож присікли й цю ініціативу. Рибалки, повернувшись того вечора з моря, розповіли, що моторні човни з довколишніх островів так тиснуться до їхніх берегів, що це навіває тривогу. Тут нічому було дивуватися — острів, розширюючись, наближався до інших островів. Керівна Рада збагнула, що ситуація ускладнюється. Відтак ухвалила рішення зорганізувати цілодобову зміну землекопів — ті мали працювати і вдень, і вночі. Кількість остров’ян, котрі виконували свої щоденні обов’язки, якомога скоротили. Тригодинну зміну переводили на шестигодинну. Попри подальший занепад загальних справ, у виснажливих умовах такої важкої рутини ці постанови зустріли поблажливо.

У членів Керівної Ради не лишилося часу на роздуми: помилкові їхні ідеї чи ні.

Цього разу острів почав рости й удень.

Канікул у школах відтепер вимагали вчителі з Ради. А вісім молодиків задля економії часу веліли всім горішнім мешканцям залишатися в наметах, які напнули на березі. Це полегшувало службові обов’язки.

Через чотири дні стало зрозуміло, що лопатами не обійтися. Один із учителів розробив проект бульдозера, який би викопував за годину стільки землі, скільки десять чоловіків — за три. Утім із підручних матеріалів вдавалося сконструювати лише три таких бульдозери. Для цього потрібно було на три доби задіяти двадцять дев’ять осіб, щоб працювали цілий день. Остров’яни взялися за виготовлення машин.

Звісно, вириту землю, каміння в жодному разі не можна було висипати в море. Це стало зрозуміло з самого початку. У перші дні мешканці ще намагалися завантажувати човни викопаною землею та викидати її у відкрите море, однак збагнувши, що це їм не під силу, почали вивозити в безлюдне скелище в кінці острова. Тепер же, відриваючись від лопат, вони повсюди натикалися на невідомий, нітрохи незнайомий їм горизонт. Це всього-на-всього були земляні насипи, які виростали довкола щоднини.