Олена Печорна - Фортеця для серця

Здесь есть возможность читать онлайн «Олена Печорна - Фортеця для серця» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2014, ISBN: 2014, Издательство: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Фортеця для серця: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Фортеця для серця»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Після загибелі батька та зникнення матері маленька Леся Райська опинилася в селі у бабусі, яка була їй не дуже рада. Дівчинка вірила, що колись мама повернеться… Єдиною втіхою самотньої дитини стало малювання — Леся мала неабиякий хист… але ніхто в селі цього не розумів. Уже доросла, Леся залишилася так само нетутешньою для односельців. Вона вміла намалювати сніг, дощ і найзаповітнішу мрію — та не могла стати для них більш зрозумілою. Одне слово — художниця! Та доля веде дівчину тільки їй одній знаними шляхами, і рано чи пізно до Лесі прийде і радість визнання, і справжнє кохання, і сенс життя…

Фортеця для серця — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Фортеця для серця», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Ні…

— Ану, не кисни! Веселіш! Це ж столиця! Мистецька зала, поважне товариство! І всі милуватимуться тобою!

— Ні, картинами.

— А це хіба не те саме?

— Мені город треба скопати.

— Що?

— Землю. Олександре Вадимовичу, земля чекати не може.

— Лесю…

— Що?

— Вилазь зі шкаралупи негайно! Досить!

— Не тепер. Ви все влаштуєте без мене. Буде ж тільки краще.

— Лесю!..

— Не поїду. І змушувати не треба, бо втечу.

— Ото ще! З усіма геніями так важко, не підкажеш?

— Ні.

— Тоді хоч малюй! Домовилися?

— Еге.

Натомість брала до рук лопату, сапу, граблі, відра. Обнатужувала тіло роботою, щоб увечері безсило заповзти до хати, так-сяк вимитися в ночвах і запасти в сни без сновидінь. На всі докори коротко відповідала:

— Бо весна.

Але весна була в ній. Жива та крихітна, непомітна для самої себе. Власне, першою здогадалася про це тітка Дуся. Ніби й не приглядалася особливо і не питалася нічого, забігала, як завше, у гості й тихенько всміхалася: мовляв, що ж, зачекаємо. Чекала тиждень, другий, третій, місяць… Уже й бабуся почала щоранку підозріло проводжати очима бліду онуку надвір… Зле? Звісно, буває. Але щоб так?

— Лесю…

— Що?

— З тобою все гаразд?

— Та ніби. Піду квасолю посаджу.

— Еге, квасольку… Воно треба. Справді.

А сама бігцем до сусідньої хвіртки, Дуся аж у долоні сплеснула.

— Куди летиш?

— Ой, Дусю! Біда!

— Яка біда?

Зоя заголосила:

— Ну, а що?

— Дар від Бога!

— Еге. Але ж сама, як палець!

— Тю! А ми навіщо? Дякувати небу, не минулий вік! Цим уже нікого не здивуєш, Зоє. Поговорять, звісно, а там за інших говоритимуть. Аби все гаразд!

— Матінко свята! Що ж робити?

— А що тут зробиш?

— Оті Вовки не відберуть, бува, дитини?

— Нащо?

— А хто їх знає!

— Нам спершу треба мамці розказати, а там сама хай вирішує. А то, диви, за тугою своєю не помітить, що й народила.

— Та воно то так!

Обидві виклали на головах святкові хустки, пов’язали чистенькі фартухи й почимчикували на город. Леся саме розкладала квасолинки в ямки, а потім загортала їх руками, немов хотіла пальцями відчути їхній пульс.

— Дитино!..

Підвела очиська, аж зеленіше стало навкруги.

— Що?

Жінки тупцяли на місці й штовхали одна одну в боки: мовляв, ти — ні, ти! А потім обоє випалили:

— Ти, теє, не вагітна часом?

Леся впустила в ямку цілу жменю білих та червоних квасолин.

— Що?

— Не крийся, дочко. Усе одно ж не приховаєш.

І добили остаточно:

— Скільки тижнів?

Лесі стало млосно, перед очима залітали цятки. Та чудно так, колами. Білі й чорні. У вухах задзвеніло-загуло.

— Я?.. Вагітна?

Жінки активно закивали головами, немов оті дві смужки тесту.

— Я…

І впала. Коли отямилася, уже точно знала: так, вагітна. Тітка й бабця метушилися, кропили водою, махали фартухами, немов вишитими вітрилами. Леся дивилася на червоні та чорні хрестики квіток, що мерехтіли перед очима, і плакала… Не знала тільки, чи від щастя, чи від смутку. У ній нове життя? Невже? Давно?

— Це ж, певно, третій місяць, так?

— Третій?

— Лесю, а який? У Карпати їздила коли? У січні-лютому.

— Мамо!

— Цить! Сама от-от мамою будеш!

— А як же… Вовчик?

Бабця стала сіра.

— Аніяк! Що їм станеться? Хай собі живуть. Доведемо до пуття без них. Земелька-матінка пропасти он не дасть. Уставай, а то, крий Боже, ще застудишся. Тобі, Лесюню, треба б у Степове з’їздити, у лікарню. На облік станеш. Ходімо, чаю вип’ємо, еге? Як-не-як, нове життя розпочинаємо…

Леся мовчки кивала, а сама намагалася полічити тижні, проте кожна нова спроба була марна. Як це так? Вагітна. У ній ховається життя? Інстинктивно поклала руки на ще плоский живіт. Ти там? Ти справді там? І всміхнулася. Доросла ж ніби дівчинка, але відколи минув спільний рай із Вовком, так поринула у власний біль, що абсолютно не звернула уваги на елементарну, здавалося б, річ. Коли це вона була у цвіту? Давно. Скільки все ж таки минуло тижнів? А скільки їх попереду?

Цілу ніч не спала. Усе лічила, рахувала й світилася в темряві раптовим щастям. Адже доля подарувала їй найцінніше — частинку Вовка. Виходить, що кохання ожило й запульсувало в ній крихітним сердечком.

— Моє маленьке…

Кілька наступних днів крутилися довкола неї, як дитяча іграшка. Дзиґа? Авжеж. Леся не встигала усвідомлювати зміни. Одно дивувалася. Бабуся з тіточкою таки виштовхали до лікарні в п’ятницю зранку. Усю дорогу до Степового в автобусі до Лесі всміхалося кирпате маля й щирило білі зубенята, між яких була щілинка. Жінці кортіло підхопити, обійняти й розцілувати кришенятко, а найбільше оту щілинку між зубів. Невже вона матиме своє? Матиме.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Фортеця для серця»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Фортеця для серця» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Володимир Бєляєв - Стара фортеця
Володимир Бєляєв
Олена Печорна - Кола на воді
Олена Печорна
Олена Печорна - Грішниця
Олена Печорна
libcat.ru: книга без обложки
Валентин Чемерис
libcat.ru: книга без обложки
Юрій Бедзик
Джек Лондон - Серця трьох
Джек Лондон
Олена Печорна - Химерниця
Олена Печорна
Стефан Цвейг - Нетерпіння серця
Стефан Цвейг
Антон Гайдук - Конотоп Фортеця
Антон Гайдук
Отзывы о книге «Фортеця для серця»

Обсуждение, отзывы о книге «Фортеця для серця» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x