Василь Слапчук - Книга забуття

Після дідової смерті ангел-охоронець почав снитися Миколці майже щоночі. Малий тяжко переживав утрату рідної людини, тяжче, ніж можна було передбачити. Він замкнувся в собі, зробився вередливим, закинув навчання, став прогулювати уроки, шукаючи усамітнення, переховувався то в шкільному саду, то в комірчині, де зберігалися швабри, відра й щітки для підмітання та всякий інший реманент, і звідкіля його витурювала котрась із прибиральниць; то в туалеті, у якому навіть під час уроків гуртувалися два-три малолітні курці, а вчитель фізкультури регулярно проводив рейди, конфісковуючи в затриманих цигарки та сірники, самих же порушників дисципліни спроваджував до директора. Частенько й Миколку долучав за компанію, інкримінуючи йому неповажливе ставлення до навчального процесу. Однак поволі хлопчик відходив від пережитої втрати, почав приставати до дитячих ігор, на його устах розквітла усмішка він повернувся до повноцінного життя. Ангел-охоронець вдоволено стежив за цими перемінами. Не останню роль у реабілітаційному процесі відіграли їхні розмови — мабуть, на той час це була єдина хлопчикова віддушина.

Ландшафти снів підопічного, в яких вони зустрічалися, зазвичай повторювалися: як правило, це були місця, що існували наяву. Лавчина при вході до пасіки, на якій Миколка полюбляв сидіти з дідом і теревенити. Або в теплих сутінках забитого сіном піддашшя хліва. Або на покинутому Калинцевому обійсті — уві сні воно було таким, яким хлопчик запам’ятав його до того, як по ньому погуляв бульдозер.

Малому снилося, що його викликають до директора школи. Він іде безлюдним коридором, його власні кроки відлунюють у вухах, йому лячно… Страх зростає. Наступної миті з’являється ангел-охоронець. Він сидить у кріслі директора.

— Заспокойся. Директор захворів. У нього ангіна.

Хлопчик дивиться на нього з подивом і недовірою.

Щоразу, потрапляючи в хлопчиків сон, ангел-охоронець, наче у воду поринає, йому потрібен якийсь мент, щоб зорієнтуватися в обставинах, у яких опиняється. Нині він також дещо збентежений.

— Ти не впізнав мене?

Малий дивиться у вікно за його спиною.

— Хто такий Цезар?

— Звідкіля ти про нього знаєш?

«Якщо виявиться, що Цезар зустрічався з моїм підопічним, а я про це ні сном, ні духом, доведеться розписатися у власній профнепридатності».

Хлопчик не озивається.

— Це небезпечний тип. Я мушу тебе застерегти…

Малий перебиває:

― Він сказав, що це ти вбив мого дідуся.

«Цього треба було сподіватися».

― Ти ж знаєш, твого діда вбило струмом.

—І ти зовсім не винен?

Хлопчик дивиться йому в обличчя.

— Я не зміг його вберегти, це не в моїй компетенції, я рятував тебе.

На очі малому набігають сльози.

— Я з тобою більше не дружу.

Ангел-охоронець перестав снитися хлопчикові.

«Ось і добре. Досить із мене цих розмов. Якщо вже на те пішло, то підопічний повинен слухати й слухатися, а не вступати в дискусії».

Його втомили нестандартні ситуації. Втомили навіть більше, ніж кпини Цезаря. Хоча цей інтриган не проминав нагоди дошкулити.

— Як там мій хрещеник поживає?

«Відколи це він твій хрещеник?» — Кортіло дати рішучу відсіч, однак ангел-охоронець демонстрував лише повний духовний спокій:

— Поживає.

Ангелові вдалося відстояти хлопчикове життя, однак воно втратить будь-який сенс, якщо не буде доброчесним. Адже відомо, що краще позбутися життя, ніж загубити душу. Він не для того рятував підопічного, аби той занапастив себе. Відтак пильнував кожен хлопчиків рух, відстежував кожну його думку, а щоб не покладатися лише на дитячий несформований розум та щасливий випадок, давав малому всілякі підказки.

Звичайно, Цезаря такий хід подій аж ніяк не влаштовував.

— Ти, Янеку, думаєш, що якщо будеш нашіптувати йому «правильні рішення», то він виросте Сократом?

— Сократ був язичником. Йому нашіптував такий демон, як ти.

Цезар ніби й не чув.

— Ти перетвориш його на шматяну безвольну ляльку.

― Це не твій клопіт.

Цезар розсміявся.

— Ти сердишся, Янеку, а, отже, ти неправий.

Ангел-охоронець хоча й не виявляв надмірної емоційності, проте визнавав її наявність. А Цезар продовжував його розхитувати.

— Хоч би що ти казав, а факти свідчать, що свою репутацію охоронця ти ставиш вище від людського життя.

— Я роблю тільки те, до чого мене спонукає обов’язок сухо відповів ангел.

— Ти, Янеку, мочиш людей, а це не входить в обов’язки ангела-охоронця. Ти злив старого й навіть оком не кліпнув.