Люко Дашвар - Покров

4. Четверте коліно роду Дорошевого загубилося в кривавих хвилях революцій, Першої світової і громадянської війн. Тільки у споминах інженера-хіміка Онищенка Мар’яна розшукала згадку про події 1923 року, коли в Ізюмі під керівництвом професора хімії Харківського політехнічного інституту Григорія Юлійовича Жуковського на заводі оптичного скла вперше зварили скло крон, а серед поважних гостей, які спостерігали за історичною подією, був і секретар КП(б)У, герой громадянської війни, орденоносець Іван Кручений «із дружиною і бойовою подругою Лілією Бергман і всиновленим сиротою 7-річним Карлом». Подружжя Кручених вибрало хлопчика з-поміж інших у сиротинці, і хоч раніше його звали Ерастом, вирішило дати дитині справжнє революційне ім’я — Карл на честь великого Карла Маркса, а прізвище залишили, бо дитина боронилася, як могла: відмовлялася їсти, не розмовляла, не відгукувалася на прізвище Кручений, а лиш на Дорош.

— Ераст став Карлом? — Мар’яна розгубилася.

Шукала і Карла, і Ераста. Відповідь знайшла на пожовклій газетній сторінці за рік 1937-й з портретом молодого усміхненого хлопця. Секретар комсомольської організації Ізюмського заводу оптичного скла, інженер-технолог Карл Дорош завзято розповідав читачам, як допоможе побудові соціалізму сильна Червона армія, яка, своєю чергою, ніяк не обійдеться без приладів з оптичним склом, що його виробляє Ізюмський завод.

— Він! — Мар’яна загорілася, відкрилося друге дихання, та Карл Дорош ніяк не бажав ділитися особистим життям.

— Коли ж ти вже діток наробиш, комсомолець! Тобі ж уже двадцять один! — дратувалася Мар’яна, довбала скелю.

Карл Дорош став батьком у тридцять років, у 1946-му, коли дружина Марія народила йому сина, і Карл назвав його Олександром. На честь свого діда.

— Слава тобі, Господи! — Мар’яна розсміялася тихо, щоби не нервувати архівну тишу. — От і все! Майже все… — знайти відомості про людей у післявоєнні роки здавалося справою миттєвою: рукою дотягнеться!

5. Так і виявилося! П’яте коліно секретів не хоронило. Олександр Дорош, 1946 року народження, пішов шляхом батька, влився в ряди заводських робітників, відпрацював після школи три роки, аби отримати дозвіл на вступ до інституту, здобув вищу інженерну освіту в Харкові, повернувся на завод, де працював батько, та до того встиг женитися в двадцять років на однокласниці Ангеліні, яка в 1967-му народила Олександру Дорошу доньку Надію.

— Давай, Надійко! Шосте коліно роду Дорошевого! Не підведи! Кого народила? Хтось же є — сьомий… Чи сьома… Сьоме коліно потрібно! — Мар’яну охопило невтримне хвилювання. Довга таємнича історія врешті добігала кінця, і здавалося, на цьому останньому етапі неодмінно з’явиться непоборна перепона: розіб’є вщент копітку виснажливу працю, пошматує папери і грошей… грошей не дасть.

— Усе вийде… У мене все вийде! — пізнім вечором наприкінці січня полізла в Інтернет. Набрала в пошуку «Ізюмський завод оптичного скла». Був сенс. Зі складним високотехнологічним виробництвом пов’язали свою долю три покоління Дорошів… Може, і Надію туди понесло. У мережі щось має бути про те.

Відкривала посилання: історія, фотки, асортимент, контакти, біноклі, приціли — не те, не те, не те. Змінила параметри пошуку: Ізюмський завод оптичного скла + Дороші.

— «Славна доля», — прочитала до біса банальний заголовок.

Уже хотіла пропустити, та, навчена архівом перевіряти всі папірці на автоматі, клікнула — і щелепа відвалилася. На моніторі — велике сімейне фото. Точнісінько таке — в Ярковій кімнатці на Подолі. Десятка зо три людей різного віку під розкішною липою скупчилися навколо поважного дідуся в лляному костюмі. Посеред них Ярко усміхається — юний, геть дитина. На задньому тлі кіоск із парадоксальною вивіскою «ШИНОМОНТАЖ. ГОРІЛКА. МЕД».

— Ярку… Ти Дорош? Дорош у сьомому коліні?… — підхопилася. Метушилася кімнатою туди-сюди, зиркала на монітор. — Бути не може!

До ноутбука. Чого ж вона так дурна? Уже й паніка. А зайве! Спершу треба прочитати розлогу статтю під світлиною. Там відповіді. Увіп’ялася очима в монітор… Ага… Так ось у чому справа! Рік 2006-й. Карлу (Ерасту!) Дорошу виповнилося дев’яносто років. До старого з’їхалася рідня, керівництво заводу не забуло. Ще б пак! Карл малим хлоп’ям на власні очі бачив славетного професора Жуковського, який за царя почав завод будувати, Карл був свідком того, як 13 травня 1923 року на заводі вперше зварили крон! І, певно, так йому те діло до душі припало, що по закінченні інституту повернувся на рідний завод, де пропрацював усе життя.