Люко Дашвар - Покров

— На завод піду, щоби заробляти більше, — поклав на вівтар сім’ї улюблену математику. — Схаменися, Адочко!

Ада спересердя вихлюпнула чоловікові все, що накипіло за чотири роки сімейного життя! І що з делікатним Валиним характером йому ніде до грошей не пробитися, і що винні в тому Валині батьки, бо ж хіба то нормально, коли вони Аді на день народження то Моема з Гемінґвеєм, то Стендаля дарують, а не холодильник, приміром, чи гроші на чобітки. Ада і так не знає, куди порозпихати ті книжки, які Валя із собою до її квартири припер, наче посаг, а тепер тут ще й дитина житиме?! Може би, спочатку Валя заробив на більшу квартиру, де і його книжкам, і його дитині місця не бракувало?!

Плюнула на чоловікові мордування — гайда до лікаря на аборт проситися, та сивий гінеколог, якому Ада тицьнула п’ятдесят карбованців, аби той про знеболювальне не забув, грошей не взяв і аборт робити відмовився, бо виявив в Адиному організмі фізіологічні відхилення, що тільки пологами і виправляються.

— Аборт кардинально погіршить ваше здоров’я, — настрахав.

Тільки завдяки тому в 1986-му на світ Божий з’явилася Мар’яна.

— Усі біди почалися у 86-му! — і за двадцять сім років по тому вперто повторювала Аїда. З роботи довелося звільнитися, за п’ять років розвалився Союз, перспективний математик Валя впав у математичну депресію: все намагався точно вирахувати, де ж копійчину добути. Ада всадовила чоловікові на шию маленьку дочку — сама зароблятиму! — відважно кинулася зривати перші дикі квіти капіталістичних бур’янів. Набізнесувала в дев’яності — і у двохтисячних гикалося. За один діамантик виписала з баби Тасиної кімнатки в бараках матір-злодюжку, швиденько продала сумнівну нерухомість, на ті гроші накупила електричних чайників, гайнула з ними до Астрахані, бо там, казали, можна перепродати їх утричі дорожче. На півшляху до Каспію залишилася без грошей і чайників. Аби добрі люди на квиток до Києва не скинулися — бозна-як би додому дісталася. Та окріп ще булькав: усе смикалася — то до Польщі, то до Туреччини, та з виторгом — як у того єврея з вареним яйцем. Плюнула, продала залишки материного спадку (не лишилося більше в Аїди ані монет золотих, ані серця, ані діамантиків) — усі гроші вклала в «МММ»: от де багатство! Не стане більше ноги збивати, сидітиме собі вдома, зиску чекатиме. Скоро прозріла, отримала серцевий напад, забилася в обшарпане крісло архіваріуса міського архіву і тихо зненавиділа отих двох, що крутилися у її квартирі на Воскресенці: безперспективного в нових економічних умовах математика Валю Озерова і маленьку Мар’яну, яка зв’язала царівну Аїду по ногах і руках.

— Хоч щось роби! — істерично плювалася чоловікові в лице. — Кради! Убивай! Ґвалтуй, але заробляй!

Валя ніяково усміхався, знизував плечима, зникав із дому, повертався з копійчиною.

— Знову до батьків ходив?! — Ада забирала гроші, та довбати Валю не припиняла. — А сам?! Хіба ти чоловік?! У тебе навіть ім’я жіноче!

Валя винувато зітхав, плентався до дитячої робити те, що вмів найкраще після розв’язання математичних рівнянь, — розповідати Мар’яні казки. Невідомо чому в кожній з них неодмінним героєм виступав рум’яний пекар Крендель — пригощав гарячими пиріжками трьох поросят, Червону Шапочку, Карабаса-Барабаса, навіть Снігову королеву, — тому Мар’яна найпершою підтримала тата, коли напередодні міленіуму він вирішив торгувати дріжджами.

— Для випічки всім дріжджі потрібні! Усім-усім! — весело скакала навколо ошелешеної матері.

— Гроші де взяв? — здивувалася Ада.

Гроші дали вже старенькі Валині батьки: продали квартиру в центрі Києва, частину грошей віддали синові, щоби зміг зачепитися хоч за якесь діло, на залишок купили хату в глухому селі на Чернігівщині, там і смерть зустріли. Математик Озеров грішми розпорядився обачливо: роздав борги, орендував у колишньому дитячому садочку кімнатку під склад, заповнив її сухими дріжджами, бігав до торговців-роздрібників, розносив свій малий опт із мізерною націнкою.

— Усе ж стабільний заробіток, — виправдовувався, приносячи Аді жалюгідні копійки і безплатні дріжджі.

Життя сімейства Озерових стабільно загрузло в безнадійних злиднях, і хтозна, коли би вибухнуло те болото, та у 2010-му, коли Аїді Озеровій виповнилося п’ятдесят і вона вже поставила хрест на особистому щасті, до архіву по довідку завітав Славко Шуляк — кремезний, нахабний, багатий.

— Адко?! — здивувався, потяг колишню однокласницю до ресторану. — За нас! Ми ж кохали одне одного! — хильнув, поплив. — І досі жалкую, що не женився на тобі.