Люко Дашвар - Покров

— Що за… — диван нерозкладений, порожній. А Валя де?!

Увімкнула світло, роззирнулася: чоловік сидів при стіні на підлозі — розгублений, тьмяний. Від різких жовтих ламп мружив очі, затуляв їх долонею.

Ада аж психонула подумки. От ти Валю, сука! Не даси спокійно в новому житті похлюпатися! Оце будеш дорікати-совістити поглядом своїм беззахисним, за душу сіпати, наче то спрацює!

Узяла себе в руки, вмостила зад поряд із Валею на підлогу.

— А чого не спиш? — спитала якомога спокійніше.

— Чекав…

— Так чекав, що й до дивана дійти не зміг?!

— Не знав…

— Чого?!

— Що без тебе так…

— Як?!

— Зле…

— Так зле, що і жити не зможеш? — спитала царівна гонорово.

— Зможу, — відказав Валя. — Ти голодна?… Може, тобі пельменів зварити, Адочко?…

Ну не сука?! Ада підскочила — як хто голкою в зад штрикнув. Нахабно роздягалася перед чоловіком, наче від вигляду її вже всохлого немолодого тіла Валя мав геть втратити розум, забути не тільки про пельмені — взагалі про все, щоби вже не жити без своєї царівни. Дивилася на чоловіка зверхньо.

- І довго сидітимеш?! Диван розстели, — кинула зі звичною стервозністю.

Вляглася. Окуляри підняла.

— Валю… А що ти мені на Новий рік подаруєш? — спитала глумливо.

Мар’яна забула про свята. Клаптик паперу з нерозбірливим підписом, який мати принесла доньці, сотворив справжнє диво, і річ не в тім, що відтепер Мар’яна мала змогу без перешкод порпатися в архівних фондах, хоч у Києві, хоч у Чернігові, хоч на Закарпатті, хіба то головне? Хотинський раптом змінився — не впізнати. Покрутив у руках папірець, який Мар’яна принесла на роботу вже за день після вечері з гарним чилійським вином, задумався.

— Переїжджай до мене, Мар’яно, — сказав.

І оце при всіх, в офісі. У колег синхронно відвалилися щелепи, і тільки у Льови Шендрика вистачило мужності признатися Мар’яні після того, як минув шок:

— Вибач, що глузував… Ну, чесно — помилявся. Справді думав: Хотинський на тобі душевну порожнечу перечікує.

— Чому ти вирішив, що Хотинський зверху? — підколола колегу Мар’яна, розсміялася, бо вже надто ошелешеним виглядав завжди іронічний алкаш Льова.

— А-а-а… Ну, якщо так… — тільки і відповів.

Мати теж здивувалася.

— Переїжджаєш?! Уже?

— Боїшся з татом сам на сам лишитися? — Мар’яна згадала беззахисні татові очі, відкриту посмішку, та не розчулилася: обоє вивалялися в багнюці: мама — зрадами, тато — незрозумілим терпінням. Хвала Богові, Мар’яна врешті вирветься з цієї пастки! Хай без свідків одне одному в очі дивляться.

— За себе душу рви, — відповіла мати і, хоч Мар’яна не хотіла тягти до лофту коханця анічогісінько з хрущовки на Воскресенці, змусила доньку увіпхнути у велику дорожню сумку два комплекти постільної білизни, пару рушників, банний халат і майже нові домашні капці — екологічні, з коноплі.

- І не тринди на кожному перехресті, що така вже щаслива, — порадила наостанок, коли Мар’яна тягла до дверей повну сумку.

А кому хвалитися?! Хіба що Полі, та від початку грудня подруга не з’являлася вдома — з рідких відчайдушних sms-ок Мар’яна знала: Поля днює і ночує на Майдані. Варить, лікує, все ще сподівається знайти свого Ігоря Корнілова і все частіше лається в повідомленнях, коли кличе Мар’яну на підмогу. Наче без тих «ти там взагалі офігєла, Мусько?!» і «не будь сволотою, кинь пусте», Мар’яна би не усвідомила надважливості поточної бурі. Усім зрозуміло: так далі жити не можна! Он де Мар’яна вже змінила своє життя. Прощавай, ненависна Воскресенко!

У переддень Миколая вперше зустріла ранок у барлозі Хотинського. Підхопилася раніше за коханця, вешталася просторим світлим лофтом: мамо рідна, це мій дім! Я житиму тут, у розкішних апартаментах із величезними вікнами, із яких — Київ і небо.

— Сніданок! — згадала Полині настанови нагодувати Хотинського так смачно, щоб про все на світі забув.

Попхалася в кухонну зону, зметикувала на ходу: кава! Вона зварить запаморочливо запашну каву. Хотинський пробудиться від її запаху, припідніметься на лікті, роззирнеться здивовано. «Найкращий ранок…» — скаже.

— Я все життя даруватиму тобі найкращі ранки, ночі і дні! — прошепотіла збуджено, смикнулася до полиць, зачепила ліктем кавоварку. Підла машина не втрималася і зіпсувала Мар’яні дебют: лясь на підлогу!

Хотинський продовжував вражати. Навіть не скривився, побачивши на ламінаті під вибілений дуб скляні та пластикові друзки, на які перетворилася італійська кавоварка. Усадовив Мар’яну на високий стілець перед барною стійкою, витер її мокрі очі.