Люко Дашвар - Покров

— Це неможливо! Ти вагітна, Мусєчко! Слава Богу… Сподіваюся… не від Пітера?

Пітер спішно покинув Україну наступного дня після безнадійної спроби заручитися підтримкою Господа у стосунках із Мар’яною. За кілька днів адвокати, яким він справно платив, повідомили, що більше не можуть приділяти увагу Полиній справі, порадили звернутися до фахівців, які на громадських засадах вели майданівські справи, і хоч Мар’яна не дуже вірила в людську безкорисливість, з відчаю постукала і в ці двері. На диво, тут не питали про гроші, натомість адвокати-майданівці почали збирати власні докази Полиної невинуватості, вимагали від Мар’яни згадати всіх і кожного, хто міг би допомогти. «Хотинський…» — подумала вона тоді і, хоч пам’ятала — стара Кривошиїха радила забути Хотинського, аби й він про Мар’яну забув, — пішла до пафосного лофту.

Вони перетнулися на парковці біля будинку. Хотинський і немолода витончена жінка саме вийшли з «ауді», прямували до під’їзду, коли перед ними стала худенька дівчинка з глибокими карими очима. Хотинський усміхнувся іронічно.

— Мар’яно… Зізнайся! Те, заради чого ти відмовилася від спадку, вартувало того?…

Мар’яна обхопила руками округлий живіт, усміхнулася знічено.

— У нашому роду жінки народжують тільки від коханих…

— Вітаю, — тепло усміхнулася немолода красуня.

— Мені поміч твоя потрібна, — сказала Мар’яна Хотинському. — Щоби подругу з в’язниці витягти. Треба завтра піти до міліції, написати свідчення… Що в ніч проти тридцятого листопада 2013 року, коли ти… — зиркнула на жінку, продовжила беззастережно: — …коли ти привіз мене додому, а я стояла біля під’їзду… Там подруга моя була. Просто повір мені, що була. Ти маєш засвідчити, що бачив її.

— У нас на завтра квитки на літак. Летимо до Італії в надзвичайно важливій справі, - пояснила Мар’яні жінка.

— Перебронюємо, — спокійно й упевнено відповів Хотинський.

— Звісно, любий, — усміхнулася жінка. «Вона щаслива, — подумала Мар’яна. — Щаслива і… молода. Як дивно…»

— А мамі я передзвоню… Поясню, що затримаємося на день, — додав Хотинський, глянув на Мар’яну іронічно, наче на все своє колишнє майбутнє. — Щасти, Мар’яно.

— Зачекай! — вигукнула раптом. — А ти… Як живеш? Як агенція?

Хотинський знизав плечима.

— З агенції давно звільнився, керую цегельним виробництвом, бо для дружини це надто виснажливо. А в мене вистачить сил порядки навести, — усміхнувся. — Надумаєш будуватися — дзвони. Поможемо.

- І тобі щасти… — прошепотіла Мар’яна Хотинському вслід. Йшов до будинку, щось іронічно розповідав немолодій і геть нестарій витонченій щасливій жінці.

…Поля вислухала оповідь Мар’яни, втерла сльози, погладила Мар’янин живіт.

— Строк який?

— Шістнадцять тижнів приблизно. На початку літа народжувати.

— А хоч коли! — усміхнулася Поля. — Аби здорове дитя. Як нирки?

— Не знаю… Не нагадують про себе, і я намагаюся не думати про них.

— Краще думай. І акушерів обов’язково попередь…

— Я їм дірку в мізках вже прогризла. До пологів п’ять місяців, а я щоразу приходжу в жіночу консультацію і товчу: «У мене хворі нирки, ви ж врахуйте».

— А зі спадком що? — спитала Поля. — Ти вже багата?

— Ні… - усміхнулася. — Там умова була… Якщо ми з Ярком будемо разом, то грошей не отримаємо…

Поля махнула рукою:

— Не з нашим щастям заради грошей без кохання жити. А Ярко де? Коли ти мене з батьком своєї дитини познайомиш?…

— Ярко на сході, - прошепотіла Мар’яна. — В «Азові»…

Наприкінці січня 2015 року справу проти Полі закрили у зв’язку з відсутністю складу злочину: подруги тільки й знали, що заарештовано нового підозрюваного, намагалися дізнатися його ім’я, та міліціянти… охороняли свої зади — ані слова! Поля не стала чекати суду над вбивцею Ігоря Корнілова, зібралася на схід.

— В «Азові» медсестрою буду, поряд із Ярком. Привезу його тобі живим і здоровим, — обіцяла.

— Твої слова звучать сумнівно… Мені страшно, Полько! Не треба нікого привозити! Привозять трьохсотих. І двохсотих. Ярко сам повернеться. І Аврора. З Ярком друг поряд. Вовчик Аврора.

— До літа всі повернемося! — сказала Поля. — Має ж тебе хтось зустрічати з пологового.

У середині лютого Мар’яна провела Полю на фронт — більше в Києві не тримало ніщо. Уже зібралася їхати в Дорошівку, коли зателефонував Стороженко з ін’юрколегії — про зустріч просив, і хоч Мар’яна переконувала: вони з Ярком рішення не змінять, наполягав: знайдіть хвилину!