Дмитро Кешеля - Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери

— Як це відвоювали судом нашу сердешну гору?

— Мештер Соломончик їм запоміг. То є, і сам знаєш, велика й мудра голова. От він на суді й довів, що Прирічанська гора ще від Ноєвого потопу належала Вонігові, Заньці, Волячому й Лопухову, а нас нібечки тут і на гадці не було.

Іван неквапно зібрав рештки товару, зняв вивіску “Прашек на блехі”, на котрій розмальована ядучо-чорною і пекучо-червоною фарбами велетенська блоха смоктала щупальцями із жалюгідного чоловічка кров, заніс все це у халабуду і понуро мовив:

— Все! Сторгувалися. Пішли помалу!

Безперечно, коли б згорьовані прирічанці мали бодай трохи уяви про “велику й мудру голову” мештера Соломончика і його діяння, вони говорили б з меншою заздрістю про того професора юриспруденції із Вонігова.

Років з п’ятнадцять до битви за прирічанську гору перший газда у Вонігові Пішта Соломончик спродав половину худоби й відрядив сина Дюрія в Прагу студіювати юридичні науки.

Проте молодий Соломончик, опинившись без нагляду клопітливого батька, дуже скоро забув, для чого його було послано у Злату Прагу, і в науках не засвітився. Зате виявив тут блискучий талант шахрая і неперевершеного оратора-пустослова. Невеликий зростом, повнявий, з меткими, як у вивірки, очима, облесливий і водночас рішучий у розмові, Соломончик під час іспитів міг напустити професорові в очі стільки диму і загнати в такий кут, що бідний вчений потім по кілька днів доторопував про що, власне, вів мову майбутній юрист. При цьому Соломончик з феноменальною впевненістю оперував цитатами із Дванадцяти таблиць Римського права, свої думки підкріплював висловлюваннями римського юриста Сальвіна Юліана, імператорів Адріана, Юстиніса і ще десятків філософів, геніальних вчених… Звісна річ, коли б комусь із професорів спало на гадку віднайти бодай одну цитату чи висловлювання геніальних людей, іменами яких сипав Соломончик, до скону віку шукав би, так і зостаючись при своїх інтересах. Просто Соломончик мав феноменальну пам’ять, щоправда, тільки на імена знаменитостей, а власні думки — часом навіть безглузді — видавав під їх вивіскою. Це діяло на ближніх безвідмовно і вражаюче. Доля довго усміхалась “мештеру Соломончику”, як з погордою йменував сина перед сельчанами газда Пішта, доки врешті не насміялась.

В університет якось прибув з перевіркою міністр права і виявив бажання побувати на іспитах. Професорський склад за одностайною згодою репрезентував ясним очам міністра мештера Соломончика. Вислухавши кільа відповідей майбутнього професора юриспруденції, міністр прохрипів “досить”, і руки його затрусилися: шахрай одразу упізнав шахрая. Саме такими шляхами йшов усе життя до свого посту міністр права. І ось тепер в образі Соломончика йому вперше зустрівся неперевершений супротивник. А, як відомо, талант ніколи не терпить таланту, то міністр зажадав негайного відрахування Соломончика з університету.

Ніхто не відав, чим займався у Празі Соломончик в подальші роки, але одного дня він якось непримітно з’явився у Вонігові. Сороки носили чутки, буцімто Дюрія розшукує поліція і той утік сюди, аби перечекати лихі часи. Як би там не було, а Соломончик в очах вонігівців таки залишився недосяжним мештером. Посоліднішав, відпустив черевце — ознака поважності, полисів — ознака неабиякого розуму, чим не велика й мудра голова.

Якийсь час Соломончик відлежувався, ловив у лопухівських болотах піскарів, а далі знову взялась до нього ділова сверблячка. Але до чого тут, у глушині, віддалік від європейських столиць, руки докласти? І ось воніговці нараїли: а чи не допоміг би мештер відвоювати від прирічанців гору. Отоді б Соломончику, дітям його, онукам і родичам в десятому коліні — слава, честь і шана вовіки віків!

— Як сказав великий Цезар, є ідея — буде діло! — загадково прорік Соломончик і почав втілювати свою ідею.

А невдовзі прирічанці із подивом вертіли в руках цидулки із позовом на суд “по ділу прирічанської гори”.

— Мештер Соломончик, — напитував суворо суддя, — ви можете присягнути на Біблії, що досконало вивчили справу і будете говорити тільки правду?

Соломончик умить підлетів з лавиці, взяв Біблію, притулив до неї трійцю пальців. Затим перехрестився, і його меткі очі враз присмирніли, виповнились чесністю і щиро зупинились перед суддею Боніфацієм Небилицею.

— Правду, тільки правду, — заприсягнувся Соломончик врочисто-піднесеним голосом — у прирічанців аж мерзлі мурахи поповзли по спинах, — бо, як сказав великий Наполеон, тільки правда може вчинити людину істинно правдивою. Правда, повчав відомий грецький літератор Гомер, це як цілюще вино, яке треба пити на похмілля завжди зранку, бо після обіду його вже розведуть водою, — кидав і далі громовиці — афоризми геніальних людей Соломончик. — А всіма нами улюблений римський вигнанець Овідій так і сказав: “3 брехнею світ пішки пройдеш, а повернешся назад на власному автомобілі…”