Дмитро Кешеля - Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери

Здесь есть возможность читать онлайн «Дмитро Кешеля - Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Ужгород, Год выпуска: 2006, ISBN: 2006, Издательство: Карпати, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

До нової книги знаного українського письменника Дмитра Кешелі “Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери” увійшли унікальні за стилем написання трагікомічні романи з народного життя. Трагедія й комедія, фантасмагорія і сучасні реалії, неповторна швейкіада закарпатського села — все це автор талановито поєднує із глибоким філософським осмисленням життя простих людей на зламі епох, на зламі держав.
Художнє оформлення  Ярослава Дулейка

Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Гей, гей, бідний Сирота, певне, уже й кісточки йому у Гамериці зітліли…

Ці і подібні розмови тільки й чулися тепер то з одного, то з другого гурту припараджених прирічанців. Село нині торжествувало — відзначався ювілей переможної битви за гору Меланю. Власне, торжество було неофіційним, і ніхто в районі, а поготів у області, ніяких заходів до цієї знаменної події не розробляв. Хоча, перепрошую, свято в Прирічному йменувалося офіційно і про нього достеменно відали і в районі, і в області. Річ у тім, що останнім часом, віддаючи данину прадавнім традиціям, районні відділи культури почали запроваджувати “День села”. Він мусив співпадати із певною знаменною подією в історії населеного пункту.

Прирічанці, не довго роздумуючи, обрали днем свого села 2 вересня — річницю знаменної битви із вонігівцями, лопухівцями, волячівцями і заньківцями за гору Меланю.

…Аби відзначити свято за всіма законами, сельчани півроку оббивали пороги голови колгоспу Дмитра Лазаря, щоб той виклопотав для ветеранів битви пам’ятні медалі.

— Люди добрі, майте хоч трохи глузду, чого домагаєтесь?! Куди посилаєте?! Дайте спокійно до пенсії дожити! — нітився, сердився, грозив Лазар.

Однак прирічанці не були б прирічанцями, коби не вгризли із каміня хліба, — таки зломили героїчну оборону Лазаря. Розуміючи всю безглуздість затіяного, хотів не хотів, мусив голова колгоспу йти на поклін у район. Найперше завітав до завідуючого райвідділом культури Панаса Конопляного.

— Ви при собі… Ви… Ви… ро… розумієте, про що говорите! — жахнувся Панас Пантелеймонович, почувши прохання Дмитра Лазаря. — Ви ще при сво… своєму глузді?!

— Та розумію, та й при своєму розумі, але ж люди наші, — розвів руками Лазар і, наче школяр, почервонів.

— Знаємо ваших людей! Вони мені ось тут, — ткнув собі у печінку. — Ой, добре їх знаємо, а паче Лєтрика. Після зустрічей з ним тиждень маю таке відчуття, ніби перебуваю під напругою 220 вольт.

Відтак, подобрівши, Конопляний приятельськи поплескав Лазаря по плечу і сказав:

— Дмитре Юрійовичу, по давній дружбі, раджу вам більше нікому про це навіть не заїкатися, бо сплинуть чутки до вищих інстанцій, — тут Панас Пантелеймонович, закусивши губу, суворим поглядом задивився у вікно, — пенсію свою дороблятимете на посаді завідуючого клубом у рідному Прирічному.

Після поїздки в район Лазар тиждень уникав теплої зустрічі із кровними односельцями, а коли Лєтрикові і Ногавичці пощастило його упіймати, рішуче гримнув по столу кулаком і сердито крикнув:

— Нема!

— Чого нема? — підняли на Лазаря невинно-здивовані очі шановні прирічанці.

— Металу для медалей!..

Трагічний посвист вітру у слідах Огли-Туба-Насвищу

або ж

Велика рідня

Трагедія лопухівців почалася тої днини, коли Дмитро Лазар, загалом міцно тримаючи в руках економіку, задумав створити в колгоспі ще й допоміжні промисли. А оскільки авторитетна комісія була проти виробництва сувенірів, бо, як писала преса, “…орли, виготовлені умільцями місцевих колгоспів, не те, що не долетять до Парнасу, їм не сягнути навіть підніжжя гори Мелані”, то прирічанці вирішили відкрити у себе цех по виробництву сонцезахисних окулярів.

Почувши про затію прирічанців, лопухівський голова Андрій Козик — у цього справді економіка трималася тільки на широкополому фетровому капелюсі, якого не знімав навіть їдучи попри гору Меланю — взяв собі за мету врешті ошелешити сусідів. Порадившись зі своїми освіченими спеціалістами, постановили: відкрити у колгоспі села Лопухова сувенірний цех по виробництву кулькових ручок із моржової кістки. Задумане зберігалося у найсуворішій таємниці. Із Крайньої Півночі до Лопухова терміново був запрошений майстер по обробці моржової кістки Огли-Туба-Насвищу. Лопухівці, уявляючи, які завидки візьмуть прирічанців, коли розписуватимуться кульковими ручками лопухівського виробництва, ледь не вмлівали. Спеціаліст по обробці моржової кістки, заявившись у Лопухово, зажадав одразу роботи, а оскільки сировини не виявилось, запропонував свої послуги. Мовляв, нехай лопухівці видадуть Огли-Туба-Насвищу готівкою кілька тисяч, то він їде у свої північні краї, закуповує сировину і повертається із товаром у Лопухово. Купаючись у майбутній славі, лопухівці забули про всяку пильність: Андрій Козик дав розпорядження колгоспному касиру видати під розписку Огли-Туба-Насвищу десять тисяч. Видали. Огли-Туба-Насвищу розписався, подякував — і тільки вітер у його слідах засвистів.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери»

Обсуждение, отзывы о книге «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x