Дмитро Кешеля - Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери

Здесь есть возможность читать онлайн «Дмитро Кешеля - Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Ужгород, Год выпуска: 2006, ISBN: 2006, Издательство: Карпати, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

До нової книги знаного українського письменника Дмитра Кешелі “Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери” увійшли унікальні за стилем написання трагікомічні романи з народного життя. Трагедія й комедія, фантасмагорія і сучасні реалії, неповторна швейкіада закарпатського села — все це автор талановито поєднує із глибоким філософським осмисленням життя простих людей на зламі епох, на зламі держав.
Художнє оформлення  Ярослава Дулейка

Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Коли мова заходить про вірність коханню і слову, лопухівці, заньківці, волячівці, вонігівці неодмінно почнуть вам розповідати почерпнуті, безперечно, із літературних джерел притчі про те, як буцімто дівчину розлучили із коханим і віддали за нелюба, а вона взяла та й стрибнула зі скелі або втопилася, і таке інше. Прирічанці на цей випадок мають власну історію.

Якось серед зими поїхав Гаракаль у гості до свого брата аж на п’яте село. Цілий день гуляли, веселились, а під вечір, наколи прийшов час прощатись, знялася хуртовина. Як бути? Гріх собаку на двір вигнати, а не чоловіка пустити в далеку дорогу. Ледве умовила невістка залишитися Гаракаля ночувати. Постелила Семену у сусідній кімнаті.

Серед ночі, відчувши щось неладне, пішла жінка подивитись, як спить Гаракаль, а за ним і слід пропав. Перелякана, розбудила чоловіка. Кинулись у пошуки — Семена ніде немає. І вже до ранку очей обоє не склепили. Сидять і журяться. Коли під обід являється засніжений Гаракаль.

— Куди пропав? — кинувся сердито брат.

— Ходив у Прирічне, аби сказати моїй Ластовці, що буду у вас ночувати.

Єдину ваду мала у житті Ластовка — до старості не навчилась рахувати і розпізнавати гроші.

Якось Гаракаль занеміг і відправив Ластовку продавати корову на базар, наказавши не продешевити: 500 карбованців — і квит. Ярмарок випав на неділю. Покупців зібралось чимало. І всі приглядаються до Ластовчиної корови — худобина породиста, вгодована.

— Скільки просите, жінко? — питають покупці.

— Скільки не шкода? — у відповідь.

— Шістсот!

— Ні! — твердо відрубує Ластовка.

— Шістсот п’ятдесят!

— Ні!

— Ну, сімсот і не більше!

— Ні!

Можливо, торги того дня і не закінчились би, коли б якомусь покупцю не спало на гадку спитати, яку ціну править Ластовка.

— П’ятсот рублів і не менше! — сказала твердо Ластовка. — Нема дурних!

Вдома Гаракаль перелічив гроші і залишився задоволений.

— Хотіли мене ошукати, — мовила між іншим Ластовка.

— Ти ж у мене розумна, не даш своєму пропасти, — відповів на другий день Семен.

— Дурні вже перевелися, — сказала Ластовка третього дня. — Давали за корову шістсот, шістсот п’ятдесят, а один сімсот тикав, а я тільки стояла на тій ціні, яку ти наказав.

На місці Гаракаля котрийсь чоловік з глузду з’їхав би, жінку світ за очі погнав. Але Семен трохи пожурився і четвертого дня в обід мовив ласкаво жінці:

— Аби лиш ти здорова була, моя Ластовко. Добре, що менше за корівчину не дали…

Але повернемося на прирічанську вулицю, де продовжують ранкову бесіду Федірцан і Гаракаль.

— Коли мій Павло ще ходив до школи, зайшов одного разу до мене учитель та й каже: “Семене, я чув, що ви дуже часто побиваєте свого сина”, — мовить, посміхаючись, Гаракаль.

— “Що ви, пане учителю, — говорю я, — спаси Біг. Це буває тільки тоді, коли боронюся від нього”.

— А мене, акхи, — плете своє Федірцан, — у першу брачну ніч обняла кріпко Меланя та й питає так любо, тихо, акхи: “Петре милий, чого ти бажаєш у цю мить найбільше у світі?” А я зажмурив солодко від її поцілунку очі та й кажу, акхи…: “Кип’яченого вина із перцем та й свіжого сала із часником”, акхи.

Гаракаль теж не дає собі на п’яту наступити.

— А мене, пам’ятаю, в молодості покійний тесть питає: “Семене, що ти думаєш, коли бачиш перед собою молоду, красиву жінку?” А я відповідаю: “Чи немає десь поблизу моєї Ластовки?” Ги-ги-ги!

— А я ще ніколи в житті не приходив до хати п’яний, акхи, — ні з того ні з цього зізнається Федірцан.

— Маєте правду, Петре, бо і я так само — коли нап’юся, завжди сплю у хліві.

У цей час неподалік двох вельмишановних прирічанців, біля самого магазину, зупиняється автобус. Відчиняються двері — з салону повільно виходить Вариводиха. Прощається з водієм і, перехилюючи дебелою поставою з боку на бік, тяжко іде вулицею.

— Абисьте мали здоров’ячко, Поланьо дорога, — знімає у поштивому поклоні капелюха Федірцан, — давненько я вас не бачив, акхи. Звідки йдете?

— Е, дайте покій, з лікарні приїхала, з операції.

— А нащо вас оперували, дорога? — хутко цікавиться Гаракаль.

— А, неборята, я ніц не знаю, бо була під наркозом і спала, як вбита.

— А я раз прийшов до дохтура і кажу, акхи, — мовить у задумі Федірцан, — “Дохтуре, щось зробіть — у мене безсонниця. Цілу божу ніч кручуся і кручуся, а заснути не можу”. — “А ви вночі не крутіться, а спіть”, — каже мені дохтур, акхи.

— А як себе почуваєте, дорога Поланько? — питає Гаракаль, не звертаючи уваги на Федірцанове безсоння.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери»

Обсуждение, отзывы о книге «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x