І ось сумні наслідки…
…Минуло чимало часу, доки Ногавичка вернувся до життя. Вже й весна рясним квітом сміялася у шибки, а мужній прирічанець все ще не піднімався із ліжка. І тут, аби надаремно не тратити часу, взявся ветеран праці написати історію села, з якої автор — безперечно при цілковитій згоді Ногавички — почерпнув великий багаж матеріалу при написанні оповіді про життя Прирічного в рік активного сонця.
Ось тільки деякі витинки з безцінного літопису Ногавички про історії трагічні, спонукані діяльністю сонця.
“Одразу після святкування Міжнародного жіночого дня у кафе, прозване прирічанцями “Сльози матері”, нагрянула ревізія. Перевіряючі встановили, що завідуюча Муця Куци хвостка на кожні сто грамів недоливає двадцять. Окрім того, у підсобці комісія знайшла п’ять ящиків горілки, закуплених у державній торгівлі. Муця ревно клялася, що буцімто не пам’ятає, як опинилася тут горілка, а недолив пояснювала діяльністю активного сонця і його негативним впливом на зір і пам’ять. Однак виявилось, що на ревізорів агресивне світило не мало ніякої дії. Враховуючи, що подібні випадки траплялись з Муцею неодноразово, авторитетна комісія підготувала належні документи і передала слідчим органам. Під час обшуку в Куцихвостки знайдено величезну суму грошей і коштовності. Аби позбавити завідуючу згубного впливу активного сонця, Муцю відкомандирували в місця тихі, куди дуже рідко заглядають промені небесного світила”.
“Трапилась історія, — пише далі у своєму літописі Ногавичка, — яка вельми здивувала Прирічне: пересварилися до смерті — думаю собі теж не без участі того, що світить і зігріває нас, — Федірцаня і Вариводиха — за все життя жінки не сказали одна одній лихого слова. Спровокували ворожнечу між сусідами ті ж самі прокляті — бодай про них і не згадувати — поросята Дульсінеї.
Якось Меланя вийшла у сад і остовпіла. На переритих грядках моркви сумирно паслося сімейство Дульсінеї. Від побаченого Мелані тільки й стачило сили крикнути Вариводиху. Баба вмить примчала.
— Гляньте, Поланьо, що нечисті тварюки наробили!
Вариводиха замість того, аби і собі залементувати, як траплялося в подібних випадках (тут безперечний вплив сонця: занадто вже припікало у той день), спокійно мовила:
— Чого репетуєте, Меланю, самі ж говорили, що маєте велику радість, коли до вас на обійстя чесна челядь заходить “погостити”.
На цьому запис у літописі обривається, та чим завершилась сварка, а може, і бійка, неважко здогадатися. Щоправда, наприкінці недокінченої розповіді є примітка Ногавички:
“По натурі я чоловік жалісливий, але коли б Вариводиха покликала мене нині заколоти все потомство Дульсінеї, не зважив би на хворобу і пішов із великим задоволенням”.
Притча про внутрішній голос,
або ж
"Круці Фікс…"
Гріх казати, траплялись у рік активного сонця в Прирічному випадки із вельми оптимістичним кінцем.
Приміром.
Лєтрик, малюючи афішу до фільму “С любимыми не расставайтесь”, саме дописував під назвою звично “кроме детей до 16 лет”, коли радіо сповістило, що з орбіти зійшов американський супутник “Скайлеб” і падає на землю. Не гаючи часу, Лєтрик одразу побіг у “Спорттовари”, купив шлем для мотоциклістів і тут же одягнув на голову, — не така вже й велика Земля, як про неї пишуть. Журися тепер, у якій точці впаде отой “Скайлеб”. А може, й в Прирічне. Вранці, наступного дня, по радіо повідомили, що “Скайлеб” впав благополучно і нікому не заподіяв біди. Лєтрик взявся було знімати із себе шлем, як по голові трахнуло — в очах спалахнуло і зразу померкло.
“Ось і вір добрим вісткам радіо”, — подумав Ілько, приходячи до тямки.
І яким глибоким розчаруванням пойнявся Лєтрик, коли зовсім очунявши, побачив біля своїх ніг не супутник, навіть не його уламок, а надвоє розколоту цеглину, котра зірвалась із-під покрівлі “священного місця” і вгодила Ільку по голові. На щастя, шлем вберіг від неминучої катастрофи.
“Ось і не вір своїм передчуттям”, — мовив про себе Лєтрик і тугіше затягнув пасок на рятівному шлемі.
Нечуваною радістю вписався рік активного сонця і в життя учительки Віри Петрівни Перебзяк. Доля зрештою обернулася до неї ясним ликом: Віра Петрівна вступила опісля багаторічних митарств на заочне відділення історичного факультету. На думку Ногавички, тут теж не обійшлося без активності, щоправда, не сонця, а Миколи Васильовича, який у цей час обіймав посаду завідуючого райвно і налагодив тісні узи дружби із викладачами університету.
Читать дальше