Дмитро Кешеля - Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери

Здесь есть возможность читать онлайн «Дмитро Кешеля - Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Ужгород, Год выпуска: 2006, ISBN: 2006, Издательство: Карпати, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

До нової книги знаного українського письменника Дмитра Кешелі “Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери” увійшли унікальні за стилем написання трагікомічні романи з народного життя. Трагедія й комедія, фантасмагорія і сучасні реалії, неповторна швейкіада закарпатського села — все це автор талановито поєднує із глибоким філософським осмисленням життя простих людей на зламі епох, на зламі держав.
Художнє оформлення  Ярослава Дулейка

Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

…Веселий травневий ранок п’янкими запахами трав вливався через вікно у кімнату. У саду навперебій галасували птахи, з листя після нічної грози лунко скапували тучні роси, а Веклюку здавалося, що то з пташиних дзьобів дзвінко падають на землю краплини їх невиспіваних голосів.

По радіо щойно почалась програма “Від суботи до суботи”. Веклюк струсив з очей рештки сонливості, метеликом спурхнув з ліжка і підійшов до вікна. Крізь зелені просвітки саду на нього добрими очима дивилася гора Меланя. Приголублена-приласкана сонцем, гора світилася таким спокоєм, ніжністю і мудрістю, що виділося — так і зронить людським голосом:

— Доброго здоров’ячка, шановний!

“Добре, добре, коби завжди таке, круці фікс”, — сам до себе мовив Андрій і потягнувся.

Господи, щастя яке, краса! Та ще й субота! Для кого як, а для нього найсвітліша днина у тижні. Якщо й видумали мудрі голови якусь там ріку часу, то субота — її берег. Спи скільки завгодно, займайся, чим душа жадає, чимчикуй, куди хочеш, бо знаєш — попереду ще один вихідний. Ет, неділя це вже не той спокій. Голова починає сохнути із самого ранку, під серцем млоїть, що узавтра чекають на тебе нові труди, що якби ото скоріш перескочити ріку часу, котра зветься тижнем. З неділі на понеділок і сон полишений задоволення. Очі і вуха всю ніч висять на шибці: чи не світає, а чи не чути ще вдалині електрички. Тут і починається стрімка, з підступними і небезпечними крутілями течія ріки часу.

“Круці фікс, гер гот! — посміхається про себе Андрій. — Ну й голови, не голови, а казанища мудрості! Додуматись тільки треба: “ріка часу”. У світі стільки премудростей, що, приміром, йому — простій трудящій людині — треба, певне, тисячу літ прожити, аби хоч якусь їх частку збагнути. Приїжджав нещодавно на лісодільницю поет — середніх літ, повний, довговолосий, вуса чорною підковою. Приїхав — йому щирі обійми. Він же не як прості люди, а віршами говорить. Але цей почав читати ресеміненції… чи ремінісенції. Господи, і не вимовиш того слова. Прочитав, а його трудяги ні слова не второпали, однак задля годиться з всерозуміючим виглядом довго аплодували. Прощаючись, поет подарував свою книжку “Століття мого серця”. Ось тобі і назвав, а ти вдумуйся, мудруй. Тут з хвилини на хвилину чекаеш, аби твоє бідне серце, замучене “мерзавчиками”, хоча б до пенсії додибало, а він про століття. Круці фікс, та й годі”.

З цими філософськими думками Веклюк помився, поснідав і засів за “Спортлото”.

Щаслива карта різко вплинула на долю Веклюка. Андрій назавжди кинув пити і тепер жодний добродій не міг купити його “мерзавчиком”. Більше того, він так зненавидів п’яниць, що тільки почує від когось “мерзавський дух”, ладен у ложці води втопити. Навіть трохи підпилий для нього тепер гірше державного злочинця. Сам же, коли б воля, вивергав би із себе в одну мить всіх “мерзавчиків”, страчених за життя в горлянці.

Кожної суботи Веклюк зачиняється у своїй кімнаті, розкладає чисті картки і, прислуховуючись до внутрішнього голосу, заповнює клітки, з нетерпінням чекаючи результатів попереднього тиражу. Опісля пам’ятної ночі, щоправда, внутрішній голос, либонь, задрімав, бо жодне число, підказане ним, не виявилось щасливим. Однак нинішні передчуття — такий прекрасний ранок, нечуваний спів птахів, добрі очі гори Мелані — налаштовували Веклюка на приємну несподіванку.

Він заплющив очі, зосередився і почав повільно заглиблюватися в себе. Довгий час у голові плив суцільний морок без надії на жодний просвіток. Веклюк хотів було уже виходити із себе на грішну землю, коли на темному овиді спалахнула цифра “3” і… гримнуло дверима — повернулась із ферми жінка.

— О круці фікс, гер гот!!! Аби тобою так гримали чорти від землі до небес!!! — заревів несамовито Веклюк і метнувся у сіни за дружиною.

Однак та вчасно замкнула двері своєї кімнати.

Веклюк впав перед порогом на коліна, відчайно простогнав:

— О Господи великий і праведний, де ти! Благаю, скарай цю нечисть, або мене забери!

— Забере вас, Кіряша, і без вашої молитви, забере, — спокійно відповіла за дверима жінка.

Все! Зв’язок із внутрішнім голосом втрачено. Веклюк зайшов у кімнату, впав, розбитий, у крісло і тяжко застогнав. У цей час жінка включила у своїй половині старий програвач і поставила платівку, яку Андрій ненавидів гірше Гафи, — так величали дружину.

Вчера ты мне сказала,
Что позвонишь сегодня,
Но не сказала…

Тут звукова доріжка на платівці давно стерлася, і співак разів зо двадцять хриплим голосом повторював одне й те ж: “Но не сказала, но не сказала…” — і раптом перестрибував:

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери»

Обсуждение, отзывы о книге «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x