Дмитро Кешеля - Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери

Здесь есть возможность читать онлайн «Дмитро Кешеля - Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Ужгород, Год выпуска: 2006, ISBN: 2006, Издательство: Карпати, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

До нової книги знаного українського письменника Дмитра Кешелі “Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери” увійшли унікальні за стилем написання трагікомічні романи з народного життя. Трагедія й комедія, фантасмагорія і сучасні реалії, неповторна швейкіада закарпатського села — все це автор талановито поєднує із глибоким філософським осмисленням життя простих людей на зламі епох, на зламі держав.
Художнє оформлення  Ярослава Дулейка

Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Но я не понимаю,
Зачем ты так сердита!
Ну перестань сердиться
И позвони скорей…

Ці катування починалися кожної суботи, як тільки Веклюк налаштовувався на зустріч із внутрішнім голосом. Дружина прекрасно відала, наскільки обридла йому легковажна пісенька, і робила це, аби дошкулити. Він ладен був у такі хвилини терпіти неймовірні муки, щоб лишень не чути осоружних: “Но не сказала, но не сказала, но не сказала…”. Веклюкові здавалося, що це ним вертить на програвачеві і гостра голка повільно, колами вкручується, влізає у його мозок.

— Перестань, чуєш, перестань, круці фікс, бо спалю в’єдно із твоїм гавкалом, гер гот! — божеволіючи, крикнув у сіни.

Пісенька на мить стихла, почулося задоволене хіхікання Гафи. А відтак, по хвильці, знову:

Вчера ты мне сказала…
…Но не сказала, но не сказала…

Веклюк притьмом вибіг у сад, занурився у найглухішу місцину, сів під деревом, затулив вуха і, аби угамуватись, спробував думати, згадувати щось приємне.

Гафа, відчувши, що чоловіка змило із хати, вимкнула програвач. Андрієві стало аж легше дихати. Якийсь час бездумно дивився у крону яблуні, затим знову почав налагоджувати зв’язок із внутрішнім голосом. Або від того, що перенервував, або від внутрішньої напруги, голос назавжди умовк. У голові весь час миготіла трійка. Вона стрибала з одного ока в друге, потому безугавно вертілася, видовжувалася до неймовірних розмірів і застигала. Цифра починала діяти Веклюкові на нерви. Йому стало здаватися, що трійка — жива істота: він помітив хитрі очі, лукаву і підступну, як у Гафи, посмішку і велетенські крила. Ось цифра помалу знялася, замиготіла перед обличчям і почала набридливо осиним голосом зумкотіти, а далі всілася прямо на ніс. Веклюк з переляку ляснув себе щосили по обличчю — видіння зникло з очей. І тут завмер — через хвилину по радіо мали оголошувати результати попереднього тиражу “Спортлото”. Схопився з місця, і, обдираючи між кущами малини руки, лице, стрімголов кинувся до хати. На щастя, програма вістей затягнулася, і встиг. Прудко вихопив з шухляди картки і вухом прилип до радіо, вірніше, розчинився всім єством у ньому. Перший тираж суботнього “Спортлото” не приніс очікуваної радості — кожне число, підказане внутрішнім голосом, виявилося невірним. Не збіглися числа і в другій картці, але тут Веклюк насторожився.

“11”, “32”, “6”, “21”, “4”. Круці фікс, ці ж числа йому знайомі. Він записував їх минулої суботи… Але, де, де?! Розгублений, переляканий погляд почав шалено бігати по стінах, по речах.

Справа в тім, що Веклюк, закресливши у картці числа, підказані внутрішнім голосом, писав ще й нові варіанти — заради інтересу. Однак заповнював не картки, а малював де випаде: на столі, стінах, шафі, підвіконнях. І ось тепер Веклюк відчайдушно почав бігати по кімнаті, шукаючи записані злощасні числа. І тут погляд упав на табуретку: з неї спокійно і мило посміхалися щойно названі числа.

— Круці фікс, стійте, стійте!!! — перестрашено закричав до дикторів радіо. — Я теж виграв, чуєте, я вгадав, онде, дивіться! О гер гот!

Андрій схопив табуретку, підніс до приймача і почав трясти нею.

— Ви, видите, я вгадав теж!

Однак диктори уже оголошували музичну паузу.

— Так пождіть лишень! — у відчаї заголосив Веклюк. — Гляньте лише осьдечки! — махав і далі перед приймачем табуреткою.

Диктори умовкли. Веклюкові здалося, що вони почули його, і вмить просвітлів. Але тут залунав бадьорий марш.

— А грім би вас побив, круці фікс! — Веклюк з усього розмаху гепнув табуреткою по приймачу.

Почувся оглушливий тріск, кімнату заповнило ядучим димом, і бадьорий марш умовк.

Гафа, почувши неладне в чоловіковій половині, хутко включила програвач, і полинуло знайоме:

Вчера ты мне сказала,
Что позвонишь сегодня,
Но не сказала…

Веклюк впав у крісло і безпомічно, немов дитина, заплакав.

Безсмертна поема про Кедвешку,

або ж

Нове хрещення вогнем

Таких трав, як вродили у літо активного сонця, Павло Гаракаль — хоч п’ятий десяток чоловікові назичила зозуля — не пам’ятав. Тучні, високорослі, міцно налиті зеленою кров’ю, хай їм буде нівроку, слалися перед його зором від пониззя лісу аж до пагорбів, що невеликою черідкою рудих корів мирно брели собі від села до старих і мудрих прирічанських обріїв. Щойно із-за гори Мелані вигулькнуло краєчком ока сонце, і роси — діамантовими сережками звисали із тугих стебел — замерехтіли, трави одразу стріпонулись від сну, повеселішали і помалу розговорились… Хай їм красна доля — як живі. Просто жаль стинати. Але, як кажуть: “Коси, косо, доки роси”. І Павло, сплюнувши на долоні, взявся за косу і повів її легко й чинно перед собою, як легінь у танець молодицю. А та заспівала дзвінко, злітала перед Гаракалем — тільки встигай очима ловити. Що там не говорити, але рука на косу у Павла була чи не найлегшою у всьому Прирічному. І мало хто брався йти поперед нього — на п’яти наступає і жене косаря, доки чоловікові дихання стачить.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери»

Обсуждение, отзывы о книге «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x