Дмитро Кешеля - Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери

Здесь есть возможность читать онлайн «Дмитро Кешеля - Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Ужгород, Год выпуска: 2006, ISBN: 2006, Издательство: Карпати, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

До нової книги знаного українського письменника Дмитра Кешелі “Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери” увійшли унікальні за стилем написання трагікомічні романи з народного життя. Трагедія й комедія, фантасмагорія і сучасні реалії, неповторна швейкіада закарпатського села — все це автор талановито поєднує із глибоким філософським осмисленням життя простих людей на зламі епох, на зламі держав.
Художнє оформлення  Ярослава Дулейка

Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Під обід за Павлом уже бігло кілька валків — кожен на добрий кілометр. Дотягнувши за собою на вершок черговий покіс, встромив косу в землю, відтак сів, зняв капелюха, витер спітнілу лисину і смачно зітхнув. Господи, краса яка! Сонце, як душа доброго чоловіка, щедре на тепло. Очманіло пахнуть у валках прив’ялі трави. Між ними за безцінь продають свою музику цвіркуни. Навколишні овиди оповило молоденьке літнє марево. З одного боку лукаво підморгує у ярузі потік, а з другого, поважно, мов квочка, розсілося у долині село. А ти, хвалити щасливу днину, сидиш собі на одному з пагорбів, як кум королю, і радій, намиловуйся благодаттю. І раптом Гаракаль стрепенувся, відтак весь напружився, і серце гадюкою обвив полохливий холодок: над вулицею, приблизно у тому місці, де знаходилось його обійстя, потягся стовп диму. Спершу якийсь безбарвний, лінивий, а далі його раптом підкинув, підхопив чорний, густий і повалив уже сердито, напористо… Щось недобре йойкнуло у грудях… Забувши про косу, пересилюючи зрадливе тремтіння у колінах, Гаракаль зірвався з місця, і, перелітаючи через валки, помчав у село…

…У цей час Федірцан, що поспіль із сторожуванням в колгоспі займав посаду чергового пожежника, лежав в сторожці на тапчані і хропів. Каска, яку не знімав із себе під час служби ні на хвильку, муляла шию, і дідові снили не вельми веселі сни, ніби Ракетник — начальник пожежної охорони колгоспу — накинув на нього зашморг і тягне на палаючу дзвіницю. Нині саме рік минав, як та згоріла дотла. Федірцан впирається, повзе на колінах, благаючи помилування, але Ракетник нещадний… Хто зна, можливо, начальникові і вдалось би витягнути шановного пожежника на вогненну будівлю, але тут сон обпік різкий телефонний дзвінок. Дідом пересмикнуло. Поправив на голові каску і підняв трубку.

— Аллєй, аллєй, слухам вас, — поважно промовив Федірцан.

— У Павла Гаракаля горить стайня! — ледь не розірвав трубку розпачливий жіночий голос. — На поміч!

Федірцан турботливо почухав потилицю і ні в цих, ні в тих випалив:

— Скажте, най мало пожде, бо в нас тепер нема начальника. Та ще піду поникаю, чи машина у дворі.

— Люди, майте совість! — залунав ще тривожніше голос.

Але пожежник Федірцан не дослухав. Кинув трубку і почвалав із будки.

Пожежна машина таки справді стояла біля навісу і нагадувала здиблену й ошкірену кобилу: під задраним доверху капотом бракувало двигуна, а на місці передніх коліс — дерев’яні підставки. Двигун Петро Лукачина кілька днів тому поставив на свій самоскид, а колеса зняв Федір Іванчов і помчав в одну із східних областей за соломою.

— То що я маю тепер діяти? — розвів подивовано руки Федірцан. — Бігти за Петром, аби ставив спішно движок, а Федір колеса. Ґм… ще такого й не було.

І тут у двір влетів на велосипеді Ракетник.

До семена Убийвовка, начальника пожежної команди, це прізвисько прилипло в силу тих обставин, що в колгоспі займав чотири платні посади і сім громадських. Цілими днями він гасав на велосипеді з одного кінця господарства в інший і… нічого не робив.

— Ви яку Марію-Терезію у небесах ворон пасете! — закричав несамовито Ракетник на старого Федірцана. — Хіба не чули-сьте, що у Павла Гаракаля стайня горить?

— То що, я хіба палицею піду гасити? — стенув зніяковіло плечима Федірцан. — Та й палив його уже покійний Грім і великої біди не сталося, — додав ніби між іншим.

— А то що! — метнув рукою Ракетник на допотопну пожежну каланчу.

— То хіба сам впряжуся у неї, — мирно відказав Федірцан.

Тут наспів і шофер пожежної Андрій Моркляник — хлопець флегматичний, вайлуватий, схожий на клоуна.

— Он, най він і допровадить цю машинерію, — порадив Федірцан.

— Коней, коней сюди! — скомандував Ракетник.

А оскільки цієї прадавньої тяглової сили на фермі не виявилося, то в каланчу кмітливі пожежні впрягли волів і, бемкаючи у старий дзвінок, погналися помаленьку на пожежу.

Наколи дісталися обійстя Гаракаля, у дворі, на місці хліва, сумно дотлівали головешки.

Сам господар стояв на колінах перед згарищем і, схопившись за голову, волав на все село:

— Кедвешко моя, Кедвешко!..

Кедвешка була біллю і радістю, гордістю і загалом усім смислом Павлового життя. Невеличка, міцна, руда, з білими плямами корівчина накликала на себе завидки майже всього Прирічного. Непоказиста на вигляд, вона наділяла щодня Гаракалеву сім’ю чотирма відрами смачного і жирного молока. Сельчани записувались на чергу до Павла кількома роками наперед, аби мати щастя привести у своє обійстя приплід від Кедвешки. І ось тепер корівчина загинула у вогні.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери»

Обсуждение, отзывы о книге «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x