Анні Ерно - Майдан. Жінка

Здесь есть возможность читать онлайн «Анні Ерно - Майдан. Жінка» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2006, ISBN: 2006, Издательство: Фоліо, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Майдан. Жінка: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Майдан. Жінка»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Анні Ерно — сучасна французька письменниця, автор романів «Порожні шафи», «Те, що вони кажуть, або нічого», «Застигла жінка», «Сором», «Пристрасть», «Майдан» (премія Ренодо, 1984 p.). У своїх творах Ерно зображує життя таким, як воно є, без прикрас, нічого не вигадуючи. Мабуть, тому, читаючи їх, люди насправді пізнають себе.
Відвертість, з якою написані «Майдан» і «Жінка», вражає. Спогади письменниці про батьків — це в першу чергу спроба відновити найважливіші миттєвості життя та відшукати і повернути загублений рай дитинства, хоча й запізніле, розуміння того, що батьки не завжди в змозі дати те, що нам потрібне, але вони завжди віддають нам усе, що в них є.

Майдан. Жінка — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Майдан. Жінка», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Потроху вони створили свою власну яму, були пов’язані з убогістю, але ж були і трохи вище за неї. Кредит зв’язав їх із багатьма робітничими родинами, які найбільш потерпали від нестатків. Заробляли на нестатку інших, але ставилися з розумінням, вони рідко відмовлялися «занести на рахунок». Та у всякому разі вважали, що мають право провчити легковажних чи тих жінок, які замість себе присилали дітей в кінці тижня без грошей: «Скажи своїй матусі, щоб розрахувалася зі мною, інакше я її більше не буду обслуговувати».

Вона була хазяйкою в повному розумінні слова, в білій блузці. Він вдягав свій блакитний комбінезон, коли обслуговував клієнтів. Вона не говорила, як інші жінки, «мій чоловік буде лаятись, якщо я куплю це чи піду туди». Вона воювала з ним, аби він знову почав відвідувати месу, на яку перестав ходити під час служби в армії, вона вважала, що в такий спосіб він покине свої погані манери (тобто звички робітника чи селянина). Він залишав за нею замовлення та підрахунки. Мати була жінкою, що могла піти всюди, інакше кажучи, вона вміла руйнувати соціальні бар’єри. Він захоплювався нею, але підсміювався, коли вона говорила: «Я можу продавати повітря».

Він поступив на роботу до нафтопереробного заводу на лимані Сени. Він стояв на варті. Вдень він не мав можливості спати через клієнтів. Він прокоптився, запах нафти завжди був разом з ним, він його годував. Він мало їв. Він заробляв багато, й тепер він мав майбутнє. Робітникам обіцяли красиве місто, з будинками з ванними та туалетами, сади.

У Вайт осінні тумани не сходили днями. В зливу річка затопила будинок. Щоб знищити пацюків, він купив таксу, яка ламала їм хребет одним ударом іклів.

«Були менш щасливі родини, ніж наша».

36-й рік, спогади про мрію, здивування від влади, про яку вони і не підозрювали, і впевненість, що це не можна буде зберегти.

Кафе-бакалія ніколи не зачинялася. Під час своєї оплаченої відпустки він обслуговував клієнтів. Часто приїздили родичі, бенкетувати. Він завжди був радий продемонструвати своєму шурину, бляхарю чи службовцю на залізниці свій добробут. За спиною вони називали його багатієм — яка несправедливість.

Він не пив спиртного. Він намагався відповідати своєму рангу . Здаватися більш комерсантом, ніж робітником. На заводі його підвищили до бригадира.

Я пишу повільно. Мені потрібно виявити значні події життів разом із діями та сумнівами вибору, мені здається, що я поступово втрачаю особистість мого батька. Епюра намагається зайняти усе місце, думка йде сама. Чи навпаки, якщо дозволяю собі торкнутися спогадів, я бачу його таким, яким він був, його сміх, його ходу, як він вів мене на ярмарок за руку, як мене лякав манеж, всі інші ознаки поведінки, пов’язані з іншим, стали мені байдужими. Кожного разу я вибираюся з пастки індивідуальності.

Звісно, ніякого задоволення писати, в цьому замірі, де я чіпляюся за слова, що колись чула, іноді виводячи їх курсивом. Не для того щоб підкреслити подвійний зміст читачеві й дарувати йому задоволення простоти, від якої я відмовляюсь у всіх її формах, ностальгія, пафос чи глузування. Просто тому, що ці слова та ці фрази розкривають межі та кольори світу, де жили мої батьки, де жила я.

Одного дня дівчинка повернулася зі школи з хворим горлом. Жар не спадав, це була дифтерія. Як і іншим дітям Валє, їй не робили щеплення. Батько був на заводі, коли вона померла. Коли він повернувся додому, було чути на всю вулицю, як він ридав. Отупіння протягом тижнів, потім напади меланхолії, він не розмовляв, дивився у вікно, сидячи за столом. Він хвилювався за дрібницю. Моя мати розповідала, витираючи сльози серветкою зі своєї блузки: «Вона померла у сім років як маленьке ангелятко».

Фото, зроблене у дворику, на березі річки. Біла сорочка, засукані рукава, фланелеві штани, опущені плечі, трохи округлі руки. Незадоволений вигляд, можливо, тому, що знімали зненацька, а він не встиг встати у позу. Йому було сорок років. Нічого не зображено на обличчі, що могло б розповісти про пережиті нещастя чи про надії. Тільки явні ознаки віку, невеликий живіт, чорне волосся, яке поріділо з віком, його руки відставлені від тіла, туалети та приміщення для прання, які як на буржуа служили тлом для фотографії.

1939 року його вже не призивали, він був застарим для війни. Нафтопереробні заводи були спалені німцями, він їздив на велосипеді, в той час як вона користувалася нагодою пересуватись у машині, вона була вагітна на шостому місяці. В Понт-Одемер він був поранений осколком міни і потребував допомоги єдиної відкритої аптеки. Бомбардування тривали. Він знайшов свою тещу та невісток, з дітьми, з сумками, з речами на сходах собору Лізьє, де вони шукали укриття. Бакалія була розграбована тими, хто не міг залишити місто. Моя мати повернулася і народила мене вдома через місяць. У школі, коли ми не розуміли задачу, нас називали дітьми війни.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Майдан. Жінка»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Майдан. Жінка» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Иван Собченко - Майдан
Иван Собченко
libcat.ru: книга без обложки
Сергей Махов
libcat.ru: книга без обложки
Кацярына Мядзведзева
Ігар Бабкоў - Хвілінка
Ігар Бабкоў
Олесь Ульяненко - Сталінка
Олесь Ульяненко
Леся Українка - Поезія
Леся Українка
Анастасия Майдан - Никогда не поздно
Анастасия Майдан
Олег Царьков - Майдан по-караибски
Олег Царьков
Lena Swann - Майдан
Lena Swann
Отзывы о книге «Майдан. Жінка»

Обсуждение, отзывы о книге «Майдан. Жінка» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x