Джон Уейн - Зима у горах

Роджер уже хотів признатися собі, що далі витримувати все це він просто не в силі, як вони нарешті з’явились на тротуарі. Першим до кафе ввійшов Айво. Він ніби аж схуд, обличчя було суворе. Позад нього йшов Гіто, виблискуючи лисим черепом. На їхніх обличчях, в манері триматися не було ні радості, ні торжества.

Поки вони йшли до столика, Герет сидів немов закам’янівши. Рухались лише його очі, що невідривно вдивлялись в обличчя Айво.

Нічого не кажучи, Айво зупинився й глянув на нього згори вниз.

— Ну? — спитав Герет. Його голос пролунав ледь чутно.— Новини погані?

— Поганих новин немає,— відповів Айво.

— Щось було не так?

— Ні, все було як треба.

Запала коротка мовчанка. Роджер швидко перебігав поглядом по обличчях. На обличчі Айво нічого не можна було прочитати. Широке обличчя Гіто було засмучене, обличчя Герета просто не мало ніякого виразу й нагадувало уламок скелі в горах.

Нарешті Герет заговорив знову:

— Нас у чомусь підозрюють?

— Нас не підозрюють,— відповів Айво.

— То в чому ж справа? — вимогливо спитав Герет.— Дивлячись на вас, я вже подумав, що Діку Шарпу пощастило зняти того молодика з гачка, якось вигородити його.

— Ні,— сказав Айво,— Дік Шарп не зняв його з гачка. Він залишив його висіти на тому гачку.

— Дивіться! — раптом вигукнула Дженні, показуючи у вікно на площу. Довга сіра машина поверталась назад.

— Попливла акула,— пробурмотів Гіто.

— Я хочу випити,—раптом сказав Айво.— Ходімо краще до Маріо. Він уже, певно, відчинив.

— Добре, ходімо,— погодився Герет. Він підвівся, відштовхнувши стільця,— Але спочатку скажіть мені, чиїй версії повірила поліція? Нашій чи побрехенькам Діка Шарпа?

— Дік Шари нічого там не брехав,— відповів Айво.— У нього не було ніякої версії. Той молодик знову повторив, що аварія сталася з нашої вини, а ми сказали, що з його. Поліція прийняла нашу версію, бо ми досвідчені водії і водимо важкий ваговоз, їздимо в цих місцях ось уже двадцять років і жодного разу не потрапляли в аварію, а він просто хлопчисько, який невідомо звідки тут взявся й вів автобус без шоферських прав. А тепер ходімо вип’ємо, і я вам розкажу про те, що було у відділку, трохи більше, якщо зможу себе присилувати.

Він повернувся і подався до дверей. Герет, перш ніж рушити слідом за ним, крутнувся й з німим запитанням втупився в Гіто. Той заперечливо похитав головою. Охоти розповідати про події у поліцейському відділку він мав не більше, ніж Айво.

Вони вийшли з кафе і мовчки закрокували по тротуару. Дженні й Роджер ішли позаду і намагались не відставати. Вона взяла його під руку й сказала, притишивши голос:

— Обидва — і Айво, і Гіто — ситі по зав’язку відвідинами

поліцейського відділку, тобі не здається?

— Як на мене, то вони чимось або незадоволені, або спантеличені. Важко сказати, що переважає.

— Вони тепер відвернуться від Герета?

— Не бачу для цього підстав,— відповів Роджер.

Коли вони прийшли, Маріо тільки що відчинив пивну, і в ній панувала та атмосфера свіжості й чистоти, яка буває в таких закладах лише на початку дня, поки ще ніхто не дихав оновленим повітрям, ніхто не брався за пляшки та склянки, жодним словом не порушив чистої, очікувальної тиші. Вони тісним гуртом з’юрмилися біля стойки — Айво попереду.

— Buon giorno,— сказав Маріо, привітно виблискуючи очима й показуючи в посмішці зуби.— Великі діла діялися сьогодні вранці.

— Отже, ти вже все знаєш,— досить похмуро підсумував Айво.

— Не все,— заперечив Маріо.— Чекаю, щоб ви мені розповіли, як воно було в поліцейському відділку. Я тільки чув, що автобус Діка Шарпа попав в аварію.

З легким тремтінням Роджер подумки відзначив, що це вперше, відколи він знає Маріо, той з власної волі назвав у розмові ім’я Діка Шарпа. Хоча і в порожній пивній. Неначе отой наїзд на білій слизькій гірській дорозі розвіяв якісь чари.

— Пінту гіркого,— сказав Айво.

Маріо мовчки налив пінту — першу того дня — і посунув її до Айво. Той узяв її умисно неквапливо і з перебільшеною обережністю підніс до губів, а тоді раптом вихлюпнув собі в горлянку, неначе за себе кинув, дві третини янтарної, запіненої рідини.

Всі дивились, як він ретельно ставить кухоль назад на чисту, аж блискучу стойку.

— Сьогодні вранці аварії зазнав не тільки автобус Діка Шарпа,— сказав Айво.— Потерпів також і водій Діка Шарпа.

— Он як? — промовив Маріо.

Саме так,— підтвердив Айво.— Його запхали в унітаз і спустили воду. Тепер він пливе десь у каналізаційній трубі, і всім на це начхати.