Джон Уейн - Зима у горах

Рантова думка про Дженні з такою силою пойняла все його єство, що лежати далі зробилось нестерпно. Він схопився на йоги, відкинувши ковдру, пішов спочатку до грубки, щоб підкинути в неї вугілля, потім став біля вікна. Тьмяного світла з відкритих дверцят Роджеру було досить, щоб дістатися до вікна, ні за що не перечепившись, але темрява довкола залишалась майже такою ж густою — він тільки й міг розрізнити, де вимальовується пляма вікна, за яким було всуціль чорне небо. І знову у Роджера з’явилось таке відчуття, ніби очі його незрячі і тільки кістки, нерви й кровоносні судини дають йому уявлення про те, де він і що його оточує. Він відчував, як гори зводять довкіл нього свої велетенські чорні голови. Кровоносні судини, м’язи й суглоби — саме вони говорили йому, як там, куди він дивиться, круто западається земля і десь далеко внизу зустрічається з міцними низькорослими дубами, з отим кривулястим лісом, де колись, співаючи своїх пісень, походжали друїди і де їхній дух, но зазнаючи руйнування й не зникаючи, витатиме довгі століття, поки не впаде останнє дерево.

Гра фантазії. Гра почуттів. Гра уяви. Роджер перейшов до стіни й увімкнув світло, бо гостро відчув потребу прогнати темряву, самотність, непорушні дуби і непосидючих друїдів — і не тому, що все це було облудою, а тому, що стало надто реальним.

Спати зараз неможливо. Він повинен з кимось поговорити, порушити цю тишу. Але розмова тільки тоді матиме сенс, коли її буде звернено до жінки, яку він готовий покохати. З раптовою злістю він схопив кулькову ручку й блокнот, підсунув свій єдиний стілець ближче до світла й до грубки. Пиши, пиши, скажи їй усе. Щоб прочитати цього листа, вона надіне свої окуляри. Ті самі окуляри в товстій чорній оправі, від яких її обличчя стає ще більш юним, а його риси ще ніжнішими.

«Дженні,— написав Роджер,— мені треба з Вами поговорити. Не лякайтесь, просто вислухайте мене. Ви читатимете ці рядки очима, але Ви чутимете мій голос. Мій трепет передається Вам через Ваші пальці, які тримають зараз ці аркуші, тому що їх тримали мої руки, які жадають торкнутися Ваших. Але. не лякайтеся. Цей трепет не завдасть Вам шкоди. Якщо ж Ви думаєте інакше, потримайте цього листа, по читаючи, біля себе кілька днів. Покладіть його в кишеню Вашого халата або під подушку, якщо Ваш гладкий кабан-чоловік у від’їзді. Тримайте листа при собі, коли Ви, вже розслабившись, ось-ось поринете в сон. Тоді Ваша незворушність просочиться на папір і зробить його нешкідливим — видалить з нього сексуальну радіоактивність. Який незграбний і потворний вираз — сексуальна радіоактивність! А насправді я хочу сказати: кохання. Я кохаю Вас, Дженні, але це ні до чого Вас не зобов’язує. Єдиний шлях зав’язати з людиною гарні стосунки — це нічого в неї не просити. Тоді, буває, близькість приходить сама собою.

Та годі про це. Я хочу поговорити з Вами зовсім про інше. Про Джеффрі. Я був такий скупий на слово, так боявся говорити про нього, коли мені трапилась пагода розповісти вам усе віч-на-віч. Це коли ми сиділи на дивані в будинку місіс Опори Джонс, пам’ятаєте? Тоді Ви ще сказали: смерть Джеффрі має бути для мене порятунком, я ж відповів, що пояснити все це досить нелегко, а потім ухилився від цієї теми й заговорив про інше.

Я вже не мешкаю в місіс Опори Джонс. Довелося виїхати звідти, бо хтось підкупив хуліганів, щоб вони заляпали там фарбою двері й вибили шибку. Це теж дещо означає. І стосується Герета та його жовтого автобуса. А також повного мірою Джеффрі. Якби в моєму житті не було Джеффрі, то не було б тепер і Герета. Я це знаю. Проте не слід давати пояснення не з того кінця. Можливо, навіть взагалі нічого не треба пояснювати. Але мені хочеться багато чого розповісти Вам, почавши з найголовнішого. Це має для Вас значення, тому що я кохаю Вас, і, може, Вам не зайве буде знати, що то за людина, яка Вас кохає. А для мене це почуття ніби місток до Вас, ліки від самотності. Я мешкаю тепер у старовинній каплиці, в отій, на яку ви можете натрапити, якщо, вибравшись із Лланкрвіса, поїдете вгору путівцем, що веде на північ уздовж гірського хребта, найближчого до моря. Я живу тут серед чужих меблів і картин. Проте пічні горішки — мої власні, в мене добрий запас чудових дубових цурок, і я знайду як заплатити за електрику. Тут біля підніжжя гори є ліс, населений привидами. Мабуть, там і Джеффрі, серед друїдів. Та я знаю, що він не заподіє мені лиха. Но думаю, що хтось бажає мені нещастя, навіть Дік Шарп. Я маю на увазі — мені особисто. Для нього я зблизився настільки, щоб викликати таке сильне почуття, Але по думаю, що він ненавидить мене. Я тут ні з ким не пісок, що попав у машину. Він хоче, щоб я поїхав звідси, навпаки, я безмежно самотній. Широка тахта в каплиці настроює мене на еротичний лад, але, гадаю, з цим для мене покінчено. Щиро кажучи, я іноді думаю, що ніколи вже по буду близький з жінкою. Я цілком придатний для цього, але ті, кого я знаю, певно, не хочуть мене.