Мартін Андерсен-Нексе - Пасажири вільних місць (збірка новел)

Уже кілька років вони тримали гуску, що влітку висиджувала гусенят. Діти пасли їх на стерні, а восени, перед Мартиновим днем, усіх молодих гусей продавали. Взимку гуску ніхто не доглядав, діти мали тільки пильнувати, щоб на вечір вона вернулася додому, а то її могла спіймати лисиця. Звичайно гуска смерком приходила сама й гелготіла під вікном, щоб її впустили до хліва. Але часом вона воліла ночувати десь на ставку.

Одного вечора в заметіль гуска не вернулася додому. Двоє менших дітей, що сиділи в хаті самі цілий день, стривожились і, взявшись за руки, подибали шукати її. Вітер шмагав їх в обличчя, сніг сліпив очі; змучені, заплакані, вони вернулися ні з чим додому. На той час прийшла вже мати. Хоч яка вона була стомлена після тяжкого прання, а відразу ж подалася на пошуки. Спочатку обійшла сусідів, що мали гусей; сусідські вже вернулися додому, але її гуски серед них не було. Тоді вона рушила навмання вулицями, долаючи вітер, никала від ставка до ставка, перейшла все поле. Падав густий сніг, почало смеркати — шукати далі було марно. Але на думку про нову колотнечу жінка аж здригалася, бо хоч чоловік більше й не зважувався бити її, а проте вона боялася його, тому шукала далі. Завваживши в снігу щось сіре, вона бігла до нього, та ба — то був лише камінь. Замерзлим ставком вона дійшла до струмка, що не замерзав: може, гуска десь там, ближче до моря. Але дарма. Вона добулася берегом аж туди, де струмок упадав у море, пройшла ще трохи берегом. Тим часом зовсім стемніло. Враз їй сяйнула думка, що чоловік як не видно буде вдома. І як він вернеться раніше за неї та побачить, що гуски немає, то все окошиться на дітях. Тому вона чимдуж поспішплася додому: аби тільки він сьогодні не помітив нічого, а завтра гуска, може, сама прийде. Вперше в житті вона хотіла, щоб чоловік вернувся додому п’яний.

Швед прийшов тільки напідпитку, і дружина цілий вечір потерпала, що він загляне до хліва. Щоразу, як він підводився по щось, вона мимоволі здригалася. Так минув вечір, час було йти спати.

Вона поспішилася лягти, а Швед закурив люльку й вийшов надвір. Вертаючись до хати, він озвався до гуски, а не діставши відповіді, сердито понишпорив у хліві палицею. Гуски там не було.

Швед миттю вискочив на горище, підступив до ліжка, стягнув з дружини ковдру й крикнув:

— Гадаєш, що відкараскаєшся, як залізеш у постіль? Ні, дідька лисого!

Дружина сплигнула на другий бік і стояла, тремтячи з холоду.

Швед обминув ліжко й підступив до неї:

— Одягайся і гайда шукати гуску! Щоб не верталася додому впорожні!

За чверть години мати з більшим сином брели піщаними пагорбами в напрямку моря: гуси-бо завше ночують на воді, як відіб’ються від хати. Вітер крижаними голками шпигав їм в обличчя. Вони йшли вздовж берега й кликали: «Бейто! Бейто!» Тоді дослухалися, однак чули тільки, як шурхотіли в обмерзлих водоростях хвилі та дзвеніли крижини, б’ючись одна об одну.

Довго ходили вони туди й сюди берегом. Зненацька їм учулася відповідь. Вони спинились і стали знову кликати: лагідно, наполегливо. Справді недалеко загелготіла гуска, однак плисти до них не хотіла. Вони безпорадно стояли на березі, тремтячи з холоду, проте не зважувались вертатися додому. Нарешті хлопець стрибнув у воду, і мати його не спинила; він побрів, обминаючи крижини, до гуски й погнав її до берега. Мати наказала йому чимдуж бігти додому, щоб не застудитися. А як прийшла сама, то стягла з нього обмерзле вбрання, веліла лягти в ліжко й приклала до ніг пляшку з гарячою водою.

Хлопець не те щоб дуже захворів після тієї купелі, але дістав прикрий кашель, що ніяк не минався, і лихоманку. Кілька днів він жалівся також, що йому болить голова. Тоді мати наполягла, щоб тим часом він не ходив до каменярні.

Тепер після школи хлопець сидів удома й допомагав матері чесати вовну й плести. Часто він читав їй щось уголос або грався з меншими дітьми, і їм разом було завше гарно. Подеколи хлопець брав ковзани і йшов кататися, проте холод проймав його до кісток, він уже не годен був витримувати мороз так, як перше. Тому він волів сидіти коло печі й читати, як випаде вільна хвилина. В хлопця стали дивно блищати очі; матір той блиск дуже турбував.

Швед тільки зрадів, що син більше не приходить до каменярні: хлопець трохи сковував його, бо все розповідав матері. А часом і просто заважав: нізащо не хотів іти сам додому, коли Швед намірявся завернути до шинку. Швед не раз пробував перетягти сина на свій бік, та дарма: хлопець дуже прихилився до матері відтоді, як померла сестричка.