Мартін Андерсен-Нексе
Двоє братів
Це діялося темної ночі в добу лососевої ловитви й осінніх бур. Ларс Велетень сидів за стерном, а його брат Петер стояв, прихилившись до щогли великого вітрила.
— З вітром він дає собі раду, Ларсе.
— Еге ж.
— Стійкий човен, нічого не скажеш.
— Хм…
— Ларсе!
…………………..
— Ла-арсе!
— Цить-бо.
— Як ти гадаєш, ми доберемося?
— А ти боїшся, Петере?
— Я?.. Чого б це я боявся?.. Я думаю про хлопця.
— Дай мертвим спокій, Петере.
— Та воно так! Їх збудить господь бог… на суд праведний. А що, як він не врятується, га? Бо гріхів він мав багато: пропускав недільну школу та й ще не одне чинив. Кпив з усього.
— Та годі тобі, Петере. Хлопець тепер забезпечений, краще, як ми з тобою… От бісова хвиля, як шибонула збоку. Люк у нас щільно накритий? А хлопець у добрих лапах… чи то пак у добрих руках. Ти купив йому місце, інші поклали йому на труну медаль. А той, що на небі… Напни дужче фокшкот, Петере, бо човен став неповороткий… той, що на небі, потурбується про все решту.
— Його засмоктав сипкий пісок, Ларсе.
— Бридня! Не пісок, а течія затягла під кригу. І він свій обов’язок виконав.
— На світі багато різних сипких пісків, Ларсе.
— Іди вниз і відпочинь трохи, Петере.
— Година непевна, ти хіба сам даси собі раду?
— Дам, іди відпочинь!
— Ну то я піду.
— Тобі нездужаеться, Петере.
— Еге, нездужаеться, Ларсе.
— Перевір кріплення коло вітрил, як ітимеш!
— Гаразд.
…………………..
— Ларсе!
— Чого тобі ще?
— Місіонер теж казав учора ввечері про сипкий пісок.
— Ще б пак!
— Як ти гадаєш, він помолився перед смертю… хлопець себто?
— Хлопці мають нагальніші справи, Петере.
— Ми завше молилися, коли…
— Ми ж бо не гинули, рятуючи інших.
— Місіонер каже, що хто не любить духу запари, хай іде геть з пекарні. Як ти гадаєш, він натякав на мене?
— Якого біса йому на тебе натякати?
— Я ж бо соромився молитися, як ми від’їздили. На пристані було стільки людей.
— По-моєму, й не треба розмінюватись на дрібняк.
— Еге ж! То ти скоро мене збудиш?
— Іди вже, Петере, може, й не доведеться будити.
Ліхтар, що висів на щоглі, хитався, відганяючи жовтим промінням навколишній морок і тьмяно освітлюючи поміст. Проте пітьма важко налягала на човен, поглинала його, а він довгими зухвалими стрибками кидався назустріч хвилі, розтинав її носом і змушував відступати. Вона знехотя подавалася, розходилась двома дугами, і за кормою з’єднувалася знову. А тим часом спереду поставала нова темна стіна, тоді розступалася й хижо причаювалася неподалік.
Ларс сидів за стерном і вдивлявся поперед себе. Щоразу, як пітьма ворушилася, він вихилявся якомога далі, щоб краще бачити, а рукою ненастанно крутив стерно то в той, то в той бік, уникаючи бурунів. Так він стернував досить довго. Зненацька він рвучко крутнув стерно, і човен, перехилившись, пірнув носом у величезну хвилю. Знялися білі каскади води, сяйнувши на світлі, гучно опали на поміст і злилися з пітьмою. Невидимі струмені протягло хлюпотіли, стікаючи через облавок, ліхтар погас.
Ларс хотів був прив’язати стерно й піти покликати брата, але передумав. Скоро зійде місяць, та й навряд чи є небезпека зіткнутися з якимось іншим човном. Він умостився зручніше й ще дужче стягнув навколо себе брезент, що прикривав стерновий люк.
А таки правда — добрий човен! Гарно йде, сам донесе до берега, якщо вітер і хвилі не перекинуть. Сердешний брат зовсім подався, на себе став не схожий. Надто велика напасть його спіткала: поховав дружину, поховав сина. Але найгірше, що він злигався з тим місіонером. Сердега, тепер він уже не часто соромиться молитись при людях. А тоді кається тяжко, ладен крізь землю запастися.
Човен нерівними поштовхами продирався крізь морок, а Ларсові думки важко снувалися в неповороткому мозку. На обличчі з небагатьох рисок, накреслених морською стихією, можна було відчитати його нехитре життя. Обличчя було темне й незворушне; і душа його теж була темна й незворушна, в ній вирізнялася лишень одна ясна цятка — любов до брата. Бо для Ларса протягом багатьох років життя полягало тільки в тому, щоб розлучитися з братом. І ще десь глибоко в свідомості жевріла одна іскра — зненависть до святенництва, доч би як воно виявляло себе. А поза тим його внутрішній світ складався з сірої маси байдужості. Однак Ларс був добрий рибалка, найкращий у містечку і найсміливіший, бо через байдужість він не боявся ніякої небезпеки.
Читать дальше