Мартін Андерсен-Нексе - Пасажири вільних місць (збірка новел)

П’яні чоловікові сльози були їй такі відразні, що ввечері, як тільки він сідав коло дитини й починав схлипувати, вона переставала плакати.

Була середа, четвертий день після смерті дитини. Всі ті дні старший хлопець мав дозвіл помагати матері вдома і аж нині знову пішов до школи. На перерві він сидів у класі й учив урок. Інші діти гралися надворі в сніжки, але йому не хотілося йти до них. Із вулиці до нього долинув гамір, один хлопець примчав до класу й гукнув, щоб він мерщій ішов надвір, а решта стояли в дверях і реготали — певне, щось вигадали. Він знехотя поплентав глянути, що там таке. На вулиці хлопчаки кружком оточили якогось п’яного, шпурляли в нього снігом, штовхали одне одного на нього, а п’яний, хитаючись, намагався впіймати котрогось. Дітей невимовно тішила така забава, і вони радісно галасували. І той п’яний був його рідний батько! Хлопцеві стислося серце, він не годен був довше дивитися, побіг до класу й сховався в куток від нещадних кпинів своїх товаришів. Там, у кутку, тремтячого й принишклого застав його вчитель і велів школярам розповісти, що сталося.

— Які ж ви, діти, буваєте жорстокі! — мовив учитель, погладив хлопця по щоці й відпустив його додому.

Дома хлопець, умиваючись слізьми, розповів про все матері і так, схлипуючи, заснув у неї на колінах. Тяжкий душевний струс надто змучив його.

Цього разу мати не заплакала. В ній піднялося якесь важке почуття до чоловіка, майже зненависть, — і ще дорожчі стали діти, що залишилися в неї. Вона рано послала обох менших спати і, щоб утішити їх, посипала цукром намащені смальцем скибки хліба, допомогла їм роздягтися, вилізла з ними на темне горище, яке було всім за спальню, й посиділа, поки вони помолилися. Тоді поцілувала їх і вкрила, — хай діти не бачать, що їхній тато п’яний як чіп. Потім злізла вниз і заходилася латати дітям убрання. Найстарший хлопець тим часом готував уроки.

Швед повернувся додому пізно ввечері. Важкою ходою він підійшов до дверей і довго шукав клямки. Хлопець підвівся й відчинив йому. Батько не привітався, тільки насилу скинув із себе засніжене пальто й повісив над плитою сушити. Розталий сніг скапував і сичав на гарячому залізі. Тоді Швед спробував роззутися, але відразу ж поточився. Мати й син боязко стежили за ним збоку. Він важко підійшов до лави, сів, спершись на стіл, і втупив перед себе тьмяний погляд.

У кімнаті стояла мертва тиша.

— Ну, співайте, — промурмотів він за деякий час, наче звертаючись до дітей.

— Вони сплять, — сказала дружина.

— Сплять? — протягло перепитав Швед. — Сплять, кажеш? Еге? — І, не діставши відповіді, ще раз перепитав, уже роздратовано: — Сплять?

— Дітям краще спати, коли їхній батько… — жінка не зважилась докінчити.

— …коли їхній батько приходить додому п’яний, так? То ти гадаєш, що я п’яний, га?

— Певне, що п’яний, коли сам кажеш. Відомо ж бо, Що п’яний завше правду мовить. — Дружина поспішила до кухні й стала поратися коло плити.

В Шведових тьмяних очах заблиснув лихий вогник.

— Коли так, тоді ти сама співатимеш! Ти співатимеш замість своїх дітей! І ти теж, чуєш? — Він гримнув кулаком по хлопцевій книжці, аж вона впала додолу.

Хлопець заплакав, і дружина швидко вернулася до світлиці.

— Не плач, синку! Твоєму батькові співатимуть вуличні хлопчаки, він тепер з ними водиться! — Вона повернулася до чоловіка спиною і, наче бажаючи трохи згладити свої слова, почала зчищати бруд з його пальта.

Швед підвівся І, ледве тримаючись на ногах, боровся зі сном, що налягав йому на очі. На обличчі йому проступила натуга: він відчував, що дружина на щось натякає, але ніяк не міг згадати, що з ним було вдень.

— Вуличні хлопчаки? Що ти мелеш?

Жінка відповіла тремтячим голосом:

— Ти, може, не знаєш, що твій син бачив, як хлопчаки нині сміялися з тебе на вулиці? Аякже, дуже гарно, щоб батькове ім’я стало для дітей ганьбою!

Вона більше не годна була стримуватись і ридма заридала.

Шведові стало соромно, але тільки на хвилю. Потім він глузливо зареготав і кивнув головою:

— Це ти так співаєш? Е, не обдуриш! Зараз ти заспіваєш як слід!

Він підступив до неї.

— О господи, він уб’є мене! — крикнула дружина і мерщій кинулась до другого покою, де лежала мертва дитина, ніби шукаючи в неї захисту. Однак Швед перехопившії..

— Співай, стара! — злісно сказав він, стиснув її за щелепи й спробував розтулити рота.

Жінка захрипіла, відчайдушно випручуючись, схопилася за клямку, тоді за одвірок і втягла чоловіка до другого покою. Хлопець заголосив і вчепився в батька ззаду. Але Швед навідліг ударив його по зубах, аж пішла кров.