Світлана Талан - Повернутися дощем

— Звичайно! Не треба вбивати надію. — Он її Ніна три роки не з’являлася, а потім знайшлася жива і здорова.

— Гріх так казати, але краще б повернулася Настя, ніж та сєпаратистка, — зітхнула Ольга.

Бійці в Іловайську припускали, що опинилися в оточенні через дезертирство окремих українських підрозділів. Солдати сперечалися, бо точно нічого не знали, сходилися в одному: не час шукати винних. Поповзли чутки про переговори між керівництвом України та Росії про те, щоб дати можливість добровольчим батальйонам вийти з оточення. Ця новина давала надію тим, кому пощастило залишатися живими під виснажливим вогнем противника. Про вдалу спробу прориву крізь кільце говорили лише відчайдухи, більш холодні голови розуміли, що прорив означає загибель, бо кільце на трасі між Кутейниковим та Старобешевим замкнули не бандформування якогось недоумка Мотороли, а одна з ротно-тактичних груп російських військ. На своїх місцях добровольчі батальйони з останніх сил чинили запеклий опір, але з кожною годиною він слабшав без серйозної артилерійської й авіаційної підтримки та налагодженого постачання.

Добровольчі батальйони зазнали чималих втрат. Лише за активну фазу боїв двадцять п’ятого — двадцять шостого серпня була розбита 4-та рота 51-шої ОМБР [3] ОМБР — окрема механізована бригада. . Бійці ще мали надію на БТГр [4] БТГр — бронетанкова група. 92-гої бригади, яка пішла їм на допомогу, але двадцять сьомого серпня вона зазнала поразки. Колону бійців добре контролювали ворожі безпілотники, працювали грамотні артилеристи. 92-га втратила багато техніки й отримала наказ не йти далі на штурм, а двадцять дев’ятого серпня виходити назад невеликими групами.

В Іловайську бійці втратили останню надію на підмогу, і вже ніхто не міг заперечити, навіть найзапекліші оптимісти, що вони в котлі.

Нарешті до бійців від командування дійшла втішна новина про те, що президент на вищому рівні домовився про коридор для виведення з оточення сил АТО. Солдати могли взяти зброю і прапори, а також полонених російських десантників.

Пізно ввечері двадцять восьмого серпня ніхто з бійців навіть не думав про відпочинок — усі чекали команди про вихід з оточення. Настрій був піднесений, і Злий знову жартував.

— От непруха, — мовив із напускною серйозністю. — Роздобув собі одного раба. От скажи мені, Мона, я чесно його заробив?

— Звичайно!

— Тепер що виходить? Мого раба вивезуть з Іловайська разом з усіма. А хто дасть гарантію, що його не заберуть дорогою? Улько, ти можеш мені пообіцяти, що мій раб залишиться мені?

— Якби була генералом, то так.

— Далі, — продовжив Злий. — Знайшов дівчину, яка добровільно погодилася стати моєю рабинею, але вона залишається. Де гарантія, що її не забере якийсь Гіві чи Моторола?

— Хай цю гарантію дасть сама рабиня, — прогудів Кабан.

— Це точно, — змінив тон Злий. — Оксанка обіцяла дочекатися. Чес-слово, хлопці, ніколи не думав, що так буває.

— Як так? — спитав Кабан.

— Коли вперше бачиш дівчину і розумієш, що це на все життя.

— Так не буває, — озвався Малий.

— Малий, що ти тямиш у коханні?

— Не такий уже й малий.

— Так зізнайся, була в тебе дівчина? — повернувся до хлопця Злий. — Я маю на увазі не поцілунки в щічку в дитячому садочку, а по-справжньому.

— Що ти маєш на увазі?

— Секс. Що ж іще?

— Відчепися! — відмахнувся Малий. — Такі подробиці не розголошуються.

— Значить, не було. А ще повчаєш старших!

Малий з образою поглянув на Злого, відвернувся і закопилив губу.

Геник стиха спитав:

— У тебе й справді ще не було сексу?

— І що з того? Ще встигну, — буркнув він.

Прибув Батя і дав наказ готуватися на ранок до виходу з оточення.

— Формуватимемо дві колони техніки, — сказав він, — решта будуть виходити невеликими групами, то ділячись на менші, то об’єднуючись. Детальнішу інструкцію отримаєте пізніше. Ледь не забув… Усі жінки поїдуть з медиками.

Уля здивовано і розгублено кліпнула та відкрила рота, щоб заперечити, але Олексій Григорович усе зрозумів з її погляду. Сині очі благали не відправляти її окремо від коханого.

— Це наказ. Обговоренню не підлягає.

Командир пішов геть і сам собі посміхнувся, згадавши, як сказав «усі жінки». Улянці таке визначення не підходило, дівчина була схожа на підлітка, лише її неймовірно виразні очі та пухкі вуста були надто жіночі.

Усім затриманим видали теплий одяг та взуття, і навіть матраци. Не встигли нарадітися, як охоронець Костя сповістив: