Ясунарі Кавабата - Країна снігу (збірка)

Коли Комако не було поблизу, Сімамура сумував за нею. А коли приходила, заспокоювався. Мабуть, завдяки близьким стосункам з нею його прагнення до жіночої ласки й принада гірських мандрів тепер утратили свою гостроту, ніби давній сон. Минулу ніч Комако провела в його номері. А зараз Сімамура сидів у тиші своєї кімнати й усе сподівався, що Комако прийде й без його запрошення. Поки за вікном збуджено гомоніли школярки, що вирушали в похід попутними автомашинами, Сімамуру зморив сон. Не дочекавшись вечора, він заснув.

Вночі, здається, йшов короткий осінній дощ.

Наступного ранку Сімамура розплющив очі й побачив, що Комако статечно сидить край столика й читає книжку. На ній було хаорі {30} 30 Хаорі — коротке кімоно. й звичайне шовкове кімоно.

— Уже прокинулись? — обернувшись до Сімамури, тихо спитала Комако.

— А що ти тут робиш?

— Уже прокинулись?

«Невже вона тут ще звечора?» — подумав Сімамура й оглянувся навколо. Потім підняв годинник в узголів’ї: було тільки пів на сьому.

— О, як рано!

— А покоївка вже принесла жару для котацу.

Зовсім по-ранковому з чайника виривався струмок пари.

— Час уставати! — Комако сіла коло його подушки. Вона поводилась точнісінько, як дружина. Сімамура потягся й позіхнув. Його рука намацала на коліні Комако її руку й погладила маленькі пальці з мозолями від гри на сямісені.

— Спати хочеться. Хіба вже сонце зійшло?

— Добре спалося самому?

— Ага…

— А ви все-таки не відпустили вусів?

— Так-так, пригадую, останнього разу ти казала — заведіть вуса.

— Та нічого. Я знала, що ви забудете. Зате ви завжди чисто голитеся, аж до синяви.

— А в тебе, коли зітреш пудру, щоки теж наче поголені.

— У вас лице начебто розповніло… Уві сні воно таке бліде й кругле, що вуса дуже личили б.

— А хіба не приємно, коли обличчя гладеньке?

— Воно у вас якесь ненадійне.

— Значить, роздивлялась мене. Це вже негарно!

— Еге, — кивнула Комако й раптом засміялася; її руки, що тримали пальці Сімамури, мимоволі стиснулися. — Я сховалася в шафу. Покоївка навіть не помітила.

— Коли?.. І довго ти там сиділа?

— Тільки коли покоївка заходила в кімнату.

Комако не могла стримати сміху, пригадавши, мабуть, свою витівку, та зненацька почервоніла по самі вуха й, щоб приховати збентеження, взялася смикати ковдру.

— Вставайте! Скільки можна спати!

— Холодно! — Сімамура вчепився за ковдру. — А в готелі вже всі повставали?

— Не знаю. Я зайшла через задвірок.

— Через задвірок?

— Від криптомерієвого гаю видряпалася прямо сюди.

— Хіба там є дорога?

— Дороги нема, зате близько.

Сімамура здивовано глянув на неї.

— Ніхто й не знає, що я тут. Хіба що в кухні почули, як я заходила. Парадні двері, певно, ще замкнуті.

— Ти й тепер рано прокидаєшся?

— Сьогодні не могла заснути.

— А вночі був дощ…

— Невже?.. То он чому бамбукове листя мокре. Ну гаразд, я піду, а ви ще поспіть.

— Який там сон! Я вже встаю! — Не випускаючи руку Комако, Сімамура підвівся. Потім підійшов до вікна й глянув туди, звідки недавно Комако пробралася в готель. Пагорб від криптомерієвого гаю й до середини схилу потопав у чагарниках. Прямо під вікном росли звичайнісінькі овочі — редька, солодка картопля, цибуля тощо. Під ранковим сонцем, вони вразили Сімамуру розмаїттям зелених відтінків. Він ще наче такого й не бачив.

З галереї, що вела до купальні, службовець готелю кидав у ставок поживу червоним коропам.

— Погано їдять. Мабуть, тому, що похолодніло, — сказав він Сімамурі, поглядаючи, як пожива — крихти сушених лялечок шовкопряда — плаває на воді.

Коли Сімамура вернувся з купальні, Комако сиділа в тій же статечній позі.

— В такому затишному місці тільки б шити.

Кімната вже була прибрана. Осіннє сонце проникало глибоко в трохи потерті татамі.

— Хіба ти вмієш шити?

— Та ви що? Я мусила працювати більше за будь-кого з моїх сестер. Відколи я себе пам’ятаю, наша сім’я не вилазила із злиднів, — задумливо промовила Комако, а потім уже жвавіше додала — Покоївка страшенно здивувалася… Кома-тян, каже, коли це ти сюди забралася?.. А я мовчу, не знаю, що відповісти. Не могла ж я знову ховатися в шафу… То я піду. Я сьогодні дуже зайнята. Вночі ніяк не могла заснути, думала, встану раніше та помию голову. Треба ще висушити волосся, укласти зачіску до обіднього бенкету. У вашому готелі теж буде вечірка. Мене сюди ще вчора запрошували, та запізно — я вже погодилась бути на іншому бенкеті. Сьогодні субота, важкий день. Тож до вас завітати я не зможу.