Ясунарі Кавабата - Країна снігу (збірка)

На маті валялися мило й гребінець — видно, Комако розгубила свої купальні речі.

— Переріж, я ножиці принесла.

— Що перерізати?

— Ось що! — Її рука торкнулася потилиці. — Думала, вдома заплітки одріжу. Та руки не слухаються, тому й до вас заскочила, щоб помогли.

Сімамура обережно розрізав заплітки. Пасмо за пасмом волосся розпустилося, й Комако трохи заспокоїлась.

— Котра зараз година?

— Вже третя.

— Ой, як пізно! Обережно, не обріжте волосся.

— Ого, скільки в тебе тих запліток!

При коренях її волосся Сімамура відчув пальцями вологе тепло.

— Уже третя? Я, напевне, відразу заснула, коли вернулася з вечірки. Я раніше домовилася з подругами піти в купальню, от вони й узяли мене з собою. А зараз, мабуть, хвилюються — куди це я запропастилась.

— Вони ждуть тебе?

— У громадській лазні, їх троє. У мене було шість запрошень, але я встигла побувати лише в чотирьох місцях. Наступного тижня листя зовсім стане багряним, наїде багато гостей, і я буду дуже зайнята… Спасибі!

Вона підвела голову, розчісуючи волосся і мружачись від усмішки.

— Ой, як смішно! Навіть не знаю чому. — Комако неуважно зібрала волосся. — То я піду, незручно перед подругами. Коли повертатимусь, уже не зайду до вас.

— А знайдеш дорогу?

— Знайду!

Однак, піднявшись з місця, вона наступила на поділ кімоно й заточилася.

«Двічі на добу такої незвичної пори — о сьомій ранку й о третій ночі — Комако знаходила час забігти до мене», — згадував Сімамура наче про щось особливе.

Службовці готелю прикрашали ворота багряним листям, як під Новий рік сосновим гіллям і бамбуком: йшли приготування до прийому туристів, охочих милуватися золотими барвами осені.

Усім самовпевнено керував один із тимчасово найнятих службовців, що жартома називав себе перелітним птахом. То був один із тих, що працюють на тутешніх джерелах від зеленої весни до багряної осені, а зимою шукають заробітків на півострові Ідзу — в Атамі або Нагаока. Повертаючись сюди навесні, він не обов’язково влаштовувався в той самий готель, що й торік. Розводячись про свій досвід роботи на людних курортах Ідзу, він поза очі гудив порядки в тутешніх готелях. З клієнтами він був улесливий, та його вигляд виказував у ньому брехливого жебрака.

— Пане, ви куштували коли-небудь плоди акебії? Якщо захочете, я можу роздобути, — звернувся він до Сімамури, коли той вертався з прогулянки.

Плоди акебії разом з лозиною службовець прив’язав до кленової гілки.

Багряні клени, зрубані, мабуть, у горах, були високі — до піддашшя, з навдивовижу великим листям і такі яскраві, що парадні двері, здавалось, сяяли їхньою барвою.

Стискаючи в руці холодні плоди акебії, Сімамура випадково глянув у бік конторки. Там біля вогнища сиділа Йоко.

Господиня підігрівала в мідному казанку саке. Йоко сиділа навпроти й щоразу, коли до неї зверталися, кивала головою. Замість гірських хакама й хаорі на ній було щойно випране й випрасуване просте шовкове кімоно.

— Нова служниця? — ніби знічев’я спитав Сімамура.

— Так би мовити, з вашої ласки. Гостей наїхало чимало, а робочих рук не вистачає. От і найняли її.

— З тієї ж причини, що й вас.

Йоко в номерах не з’являлась, видно, працювала на кухні. Пожильці переповнювали готель, гомін у кухні дужчав, але прекрасного голосу Йоко не було чути.

Якщо вірити покоївці, Йоко мала звичку співати, купаючись перед сном у басейні. Але й того співу Сімамура не чув.

Сама думка, що Йоко тут, у готелі, бентежила Сімамуру, він навіть вагався — запрошувати до себе Комако чи ні. Любов Комако до нього видалась йому марним зусиллям. Виною тому, певно, була його власна душевна порожнеча, схильність до химерних фантазій. Однак вона давала йому можливість відчути пульс того життя, яким намагалася жити Комако. Жаліючи Комако, Сімамура жалів і себе. Що ж до Йоко, то Сімамурі здавалося, що поглядом своїх невинних очей, схожим на промінь світла, вона зможе проникнути в його душу й зрозуміти його розгубленість. Тому його й вабило до неї.

Комако часто приходила до нього й без запрошення.

Якось Сімамура вирядився в гірську ущелину — милуватися гірським потоком в облямівці багряного листя. Коли він проїжджав мимо будинку Комако, вона, зачувши гуркіт автомашини й вирішивши, що це Сімамура, вискочила з дому. Та він навіть не озирнувся. Вона його за це назвала безсердечним. Одержавши запрошення в його готель, вона заходила в номер Сімамури. По дорозі в купальню навідувалася теж. Якщо її запрошували на бенкет, вона приходила на годину раніше й сиділа в його номері доти, доки її не кликала покоївка. Часто крадькома залишала гостей, прибігала в номер Сімамури й перед дзеркалом пудрила обличчя, поправляла зачіску, та за хвильку похоплювалась і казала: