Ясунарі Кавабата - Країна снігу (збірка)

— П’ять років, як я вже тут. Спочатку така туга брала за душу… Невже, думаю, доведеться жити в такій глушині? Перед тим як провели залізницю, тут було ой як сумно… Та от ви вже третій рік приїжджаєте сюди…

За неповних три роки Сімамура побував тут тричі. «Й щоразу, — подумав він, — у житті Комако ставалися якісь зміни».

Нараз засюрчали коники.

— От набридлива комашня!

Комако встала з колін Сімамури.

Дмухнув вітер з півночі, й метелики спурхнули з сітки на вікні.

Вже знаючи, що густі вії Комако створюють враження, ніби її очі напівзаплющені, Сімамура все-таки придивився зблизька, щоб зайвий раз упевнитися, що це справді так.

— От бачите, тільки перестала курити, як одразу поповніла.

Справді, Сімамура помітив, що в талії вона розповніла.

І раптом воскресла давня ніжність, повернулося все, що приспали час і відстань.

Комако приклала руку до грудей.

— Одна трошки повніша.

— От дурненька! Напевне, то його звичка — її одну…

— Як вам не соромно! Схаменіться!

Комако враз перемінилася. «Таке вже з нею траплялося», — пригадав Сімамура.

— А ти скажи йому, щоб обидві однаково…

— Обидві однаково? Так і сказати: обидві однаково? — Ніжні очі Комако наблизилися до Сімамури.

З цієї кімнати на другому поверсі було чути, як навколо готелю стрибають ропухи й квакають. Тому кваканню не було кінця.

Коли вони повернулися з готельної купальні в номер, Комако, вже заспокоєна, взялася розповідати про своє життя.

Навіть розповіла, що на першому медичному огляді з неї посміялися й довели до сліз, бо вона роздяглася тільки до пояса. Мовляв, вона думала, що це такий же огляд, як і для гейш-учениць. На одне з питань Сімамури вона відповіла:

— Воно в мене настає на два дні раніше, ніж попереднього місяця.

— Гадаю, воно тобі не заважає приймати запрошення?

— Ні… А хіба ви щось у цьому тямите?

Комако щодня купалась у гарячих водах, відомих своїми лікувальними властивостями, ходила на запрошення пішки від старого до нового джерела, жила в гірській закутині, де люди не засиджуються до пізньої ночі, а тому була міцна й здорова. Щоправда, як здебільшого і всі гейші, вона мала вузькі стегна. І все-таки Сімамуру тягло до неї, і він приїжджав у цю глушину аж з Токіо. Йому було жаль її.

— Цікаво, чи могла б я мати дітей? — цілком серйозно запитала Комако. І відразу ж додала: якщо, мовляв, вона підтримує стосунки тільки з одним, то, виходить, вони — подружжя.

Оце вперше Сімамура почув, що в Комако хтось є. Вона розповіла, що знайома з тим чоловіком п’ять років, відтоді, як їй сповнилось сімнадцять. Лише тепер Сімамура збагнув те, що його раніше так дивувало, — чому в деяких речах вона була такою необізнаною і легковажною.

Все, мовляв, почалося тоді, коли вмер перший покровитель, який викупив її з гейш-учениць, і вона повернулася в портове місто. Правда, той новий покровитель їй ніколи не подобався, ні колись, ні тепер; вона не могла відкрити йому своєї душі.

— Це ж добре, що ваші стосунки тривають ось уже п’ять років.

— Я двічі могла з ним порвати. Перший раз, коли найнялася сюди гейшею, а вдруге — коли перебралася з дому вчительки на теперішню квартиру. Та, на жаль, у мене воля слабка. Наполегливості не вистачає.

Той чоловік живе в портовому місті. Він передав її під нагляд учительки, коли та переїжджала сюди, бо утримувати жінку там, де сам мешкаєш, йому незручно. Людина він добра, і їй, мовляв, жаль, що вона ні разу не підпустила його до себе. Він уже в літах, а тому рідко до неї навідується.

— Я часто думаю, як би з ним порвати? В розпусту вдатися, чи що?..

— Розпуста до добра не доведе.

— Та я й на це не здатна, не такої вдачі. Я дорожу своїм тілом. Якби гуляла, з ким трапиться, то чотири роки за два роки відробила б. Та я себе не силую, здоров’я бережу. Звичайно, я б чимало заробила, якби пустилася по цій дорозі. Однак мені досить і того, що хазяїн не зазнає збитків за той строк, на який мене найняв. Увесь борг розподілено по місяцях. Сюди ще входять проценти на позичену суму, податок і харчування, ото й усі видатки. Досить їх покрити, а за зайвими грішми не варто гнатися. Якщо вечірка мені не подобається, я нишком тікаю додому, на ніч у готель мене не викликають, хіба що до давнього знайомого. Якби я хотіла розкошувати, то мусила б працювати набагато більше. Та я волію скромне життя. Більшу половину боргу я вже сплатила. За неповний рік. І все-таки щомісяця мені зостається якихось тридцять єн на дрібні витрати.