Ясунарі Кавабата - Країна снігу (збірка)

Її спідниця, схожа на шмат брудної тканини, обмотаної навколо стану, мало скидалася на європейську одежу. Зате товар у барвистій хустині жінка понесла на плечах чисто по-японському. На ногах у неї були європейські черевики.

Господиня, що разом із Сімамурою дивилася вслід мандрівній крамарці, запросила його в контору. Там біля вогнища спиною до дверей сиділа огрядна жінка. Коли вони зайшли, жінка підвелася, поправила поділ святкового чорного кімоно з родинним гербом.

Сімамура впізнав цю гейшу. Він бачив її на рекламній фотографії лижної станції поряд з Комако. Обоє були на лижах, у вечірніх кімоно поверх гірських бавовняних хакама. То була вже немолода жінка з вишуканою зовнішністю.

Власник готелю підсмажував на залізних щипцях булочки овальної форми з квасолевою начинкою.

— Будь ласка, пригощайтесь. То прощальний подарунок гейші, що оце заходила. Скуштуйте хоч шматочок, просто так, для розваги.

— А що, хіба вона кинула свою професію?

— Так, кинула.

— Знаменита гейша.

— Відпрацювала свій строк і тепер на прощання обходить своїх знайомих.

Сімамура подув на булочку й одкусив шматок. Тверда скоринка, трохи кислувата, відгонила цвіллю.

За вікном у надвечірньому промінні грілися стиглі червоні плоди хурми. Відбите від них світло ніби аж проникало навіть у бамбукову трубку з гачком над вогнем.

— Яка довжелезна трава! Що це, сусукі? {27} 27 Сусукі — висока колюча трава на японських луках і пустирях.

Вражений Сімамура дивився на круту дорогу, якою спускалася бабуся з в’язкою трави на спині. Трава здавалась удвічі вищою за стару, до того ж мала довгу волоть.

— Це міскант {28} 28 Міскант (або міскантус) — багаторічна декоративна рослина сімейства Тонконогових. .

— Міскант? Невже?

— На виставці, що рекламує гарячі мінеральні джерела, організованій міністерством залізниць, є павільйон — для відпочинку чи для чайної церемонії, не скажу, — так от, стріха на тому павільйоні з місканту. Кажуть, його відкупив якийсь токієць.

— Кажете, міскант? — наче сам до себе повторив Сімамура. — Виходить, це міскант розцвів у горах? А я був подумав, що то леспедеца.

Перше, що впало в очі Сімамурі, коли він зійшов з поїзда, — це білі квіти в горах. Сріблястий цвіт буяв на косогорі, а надто біля його гребеня. Здавалось, своїм блиском він не поступався щедрому осінньому сонцю, що в його промінні купалися гори. Сімамура не стримав свого захоплення.

Але зблизька величні стебла місканту мали зовсім інший вигляд, ніж ті, в далеких горах, що так зворушили Сімамуру.

Величезні в’язки закривали постаті жінок, що несли їх на спині. Снопи шурхотіли, тручись об кам’яну огорожу обабіч крутої дороги. Волоть справді була велетенська.

Сімамура повернувся в номер. У передпокої, тьмяно освітленому лампою на десять свічок, товстий метеличок повзав по чорному лакованому кошику, мабуть, відкладав яєчка. Метелики під карнизом билися об декоративний ліхтар.

Цикади скрекотіли від самого полудня.

Комако трохи спізнилася.

У коридорі вона зупинилася і глянула Сімамурі у вічі.

— Навіщо ви приїхали? Навіщо?

— Зустрітися з тобою.

— Чи ви думаєте, що кажете? Не терплю я токійців! Усі вони брехуни! — Комако сіла й понизила голос. — Нізащо більше не проводжатиму. Важко передати, що зі мною тоді діялося.

— Ну що ж, цього разу я звідси виїду потай.

— Ні, я хотіла сказати, що тільки не проводжатиму на станцію.

— А що з тим чоловіком?

— Помер, що ж іще…

— Поки ти була зі мною на станції?

— Не в тому річ. Я ніколи не думала, що проводжати так важко.

Сімамура гмикнув.

— А де ви були чотирнадцятого лютого? Знову піддурили. А я вас ждала, так ждала! Ні, більше я вам ніколи не повірю!

На чотирнадцяте лютого в цій країні снігу припадає щорічне дитяче свято — Полохання птахів. За десять днів перед цим збираються діти, взуті в солом’яні чобітки, й утоптують сніг на полі. Потім вирізують з нього великі цеглини, завдовжки і завширшки в два сяку. З них будують сніговий храм. Ширина й довжина його — приблизно три кени {29} 29 Кен — міра довжини, 1,81 м. , висота — більше одного дзьо. Чотирнадцятого лютого перед храмом запалюють багаття з традиційних новорічних солом’яних гірлянд. У цьому селищі Новий рік святкують першого лютого, а тому гірлянди висять до чотирнадцятого на дверях кожної хати. Потім, штовхаючись і борюкаючись, діти вилазять на дах цього храму, співають пісень. Після цього заходять у храм і, запаливши лампадки, залишаються там до світанку. А рано-вранці п’ятнадцятого знову співають на даху пісень.