Ясунарі Кавабата - Країна снігу (збірка)

— Коли музику вивчаєш змалку, вона довго не забувається. Правда?

— Атож… Але руки мої вже не ті — придатні лише до масажу… А от слух ще добрий. Тому й хвилююся, як зачую гру на сямісені. Наче вертаюсь у молодість. — Масажистка прислухалась. — Здається, Фумі-тян з готелю «Ідзуцуя». Найлегше вгадати тих, хто грає добре або погано.

— А хто ж тут грає добре?

— От хоч би Кома-тян. Ще зовсім молода, але останнім часом її гра стала майстерною.

— Он як…

— А ви її знаєте? Я сказала «майстерною», але не забувайте, що в нас і вимоги до музиканта невисокі.

— Ні, я її не знаю. Я тільки знаю сина вчительки — їхав з ним вечірнім поїздом.

— То він уже видужав?

— Здається, ні.

— Невже? А Комако через нього стала гейшею. Він довго хворів, лежав у лікарні, тож вона йому висилала на лікування гроші, але що з того?

— А хто йому Комако?

— Кажуть, вони були заручені. Тому й вибивалася із сил, аби йому допомогти.

— І це правда?

— Та начебто правда. Але напевне не знаю. Кажу те, що від людей чула.

Почути від масажистки якусь плітку про гейшу з готелю на мінеральних джерелах — звична річ. Та цього разу новина приголомшила Сімамуру. Вся ця історія з Комако — як вона нібито заради нареченого стала гейшею — здалася йому настільки сентиментальною, що не хотілося й вірити. Можливо, причиною тому було незнання того, що штовхнуло на це Комако.

Сімамура сподівався більше дізнатися про стосунки Комако з хворим, але як на те, масажистка замовкла.

Отже, Комако була заручена з цим хлопцем, Йоко — теперішня його любов, а його самого жде смерть… Сімамурі знову згадалися слова «марна праця». Те, що Комако не порушила слова, даного при заручинах, навіть продавала свою дівочу честь, щоб оплатити лікування нареченого, — хіба це не марна праця?

«Тільки побачу Комако, скажу їй у вічі, що її зусилля — марні», — вирішив Сімамура, але відразу й відчув, що в його уяві образ її став чистішим і благороднішим.

Коли масажистка пішла, Сімамура довго не міг заснути, втішаючись своєю вдаваною нечутливістю, що мала для нього присмак явної небезпеки. Аж ось йому здалося, ніби холод проникає в саму душу. Він розплющив очі й помітив, що вікно розчинене навстіж.

В гірських ущелинах швидко залягали тіні, на землю спускалися холодні барви вечора. В надвечірніх сутінках далекі засніжені вершини, освічені призахідним сонцем, видавалися зовсім близькими.

Незабаром тіні на схилах погусли, але їхня чорнота була неоднаковою, залежною від висоти гір і відстані до них. А коли сонячні промені торкнулися вершин, на небі запалала вечірня заграва.

Криптомерієві гайки над річкою, біля лижної станції, навколо храму чорніли тепер найбільше.

Саме коли Сімамура поринув у безнадійний смуток, теплим променем світла з’явилася Комако.

Вона розповіла, що в готелі відбуваються збори, присвячені підготовці до лижного сезону, і що її запрошено на святковий бенкет.

Вона присіла біля котацу й раптом погладила Сімамуру по щоці.

— Які ви сьогодні бліді! Аж дивно… — Комако вщипнула його пухку щоку. — Який же ви дурник!

Здається, вона вже трохи випила.

Пізніше, вже повернувшись із бенкету, Комако впала перед туалетним столиком.

— Нічого не хочу знати!.. Нічого!.. Голова болить!.. Болить! Ой, тяжко мені, тяжко…

Вона ніби раптом сп’яніла.

— Хочу пити! Дайте води!..

Не звертаючи уваги на зачіску, вона лежала, припавши головою до татамі, й стискала долонями обличчя. Потім зненацька сіла й протерла щоки кремом. Без пудри вони так зачервонілись, що аж їй самій стало смішно, і вона довго хихотіла. Сп’яніння її проходило так само швидко, як і почалося. Її плечі тремтіли від холоду.

Згодом, заспокоєна, вона почала розповідати, що весь серпень промучилася від нервового виснаження.

— Я мало не збожеволіла. Все про щось думала, а про що, й сама не знаю. Просто жах! Не могла спати, а як засинала, то снилися страшні сни. Трохи оживала лише тоді, коли запрошували на вечірку. І нічого не їла. Бувало, сиджу цілий день і втикаю голку в татамі, втикаю і витягую.

— Коли ж ти стала гейшею?

— У червні… А могло статися, що тепер я жила б у Хамамацу.

— Збиралася туди заміж?

Комако кивнула. За нею упадав один чоловік з Хамамацу, та вона, мовляв, його не любила, а тому довго вагалася, що їй робити.

— Чого ж вагатися, якщо не любила?

— Все воно не так просто…

— Невже одруження тебе вабить?

— А у вас гострий язичок! Не в цьому річ. Просто я не зношу, коли мої особисті справи йдуть не як годиться.