Як звичайно, Сімамура дав волю своїм химерним здогадам.
— Кома-тян, Кома-тян! — почувся тихий прозорий голос. То був прекрасний голос Йоко.
— Спасибі! — Комако вийшла в суміжну кімнату. — Ти сама принесла? Такий тягар!
Йоко, здається, нічого не сказала і пішла.
Комако торкнулася струн пальцем, підтягла їх, настроїла інструмент. Часу було досить, щоб почути, як звучить у неї сямісен. А от двадцять п’єс для сямісена Ясіті Кінея, додатково до звичайного збірника етюдів, були для нього цілковитою несподіванкою. Він узяв їх у руки і спитав:
— Ти по них управляєшся?
— Так, у мене ж немає вчительки. Що ж я вдію?
— А домашня?
— Вона паралізована.
— Тоді хай пояснить словами.
— В тому-то й біда, що їй відібрало і мову. В танцях вона ще сяк-так може помогти, лівою рукою покаже, якою ще володіє. А от гра на сямісені завдає їй мук — вона ж безсила що-небудь порадити.
— І ти всі ці ноти розбереш?
— Аякже, розберу.
— Ти уявляєш, як зрадів би видавець, коли б довідався, що десь у горах не любителька, а справжня гейша вчиться по його нотах. Та ще й як старанно вчиться!
— Коли я працювала в Токіо молодою гейшею, мене навчали переважно танцю. Про гру на сямісені в мене збереглися невиразні спогади. А тут, якщо забуду, ніхто не підкаже. Одна надія на ноти.
— А як у тебе зі співом?
— Поганенько. Пісень, якими супроводжуються танці, якось навчилася співати. Нові заучую по радіо або від когось почую і запам’ятаю. От тільки не певна: погано чи добре в мене виходить. Одне слово, співаю, як умію. Смішно, але в мене свій стиль. Перед знайомими втрачаю голос, зате в чужому колі почуваюся чудово.
Вона трохи знітилася, потім опанувала себе і глянула на Сімамуру, немов ждала, щоб він заспівав.
Сімамура розгубився.
Вирісши в торговельному кварталі Токіо, Сімамура змалку познайомився з театром Кабукі, не раз чув, як виконують нагаута, але сам ніколи не заучував їх напам’ять. Саме слово «нагаута» викликало в його уяві театральну сцену, а не вечірку з гейшею.
— Ні, такого важкого гостя я зустрічаю вперше!
Комако закусила нижню губу й, поклавши сямісен собі на коліна, розгорнула нотний зошит. За мить вона наче перемінилась.
— Я вам заграю те, що вивчила цієї осені.
То була балада «Кандзінтьо» {23} 23 « Кандзінтьо » («Книжка пожертв») — пісня-балада про героя феодального епосу Йосіцуне Мінамото (1159–1189).
.
Сімамура відчув, як зненацька холод пронизав його від голови до п’ят, а тіло ніби стало прозорим. У його голові, що, здавалось, тепер уміщала в собі цілий світ, відлунювали звуки сямісена. Сімамура був приголомшений, ні — скоріше немов збитий влучним ударом. Йому, охопленому божественним екстазом, омитому хвилями каяття, безпорадному, лишилося одне: з насолодою віддатися на волю потоку звуків, що линули з-під рук Комако.
«Чи ж можна було сподіватися від цієї молодої провінційної гейші такої гри на сямісені?.. Вона, певне, забула, що грає не на театральній сцені… Мабуть, атмосфера цього гірського краю розбудила в мені піднесені почуття…» — промайнуло в голові Сімамури. Комако навмисне співала речитативом, то вповільнюючи мелодію, то пропускаючи пасаж, важкий для виконання, аж поки не забула про все на світі, крім музики. Її голос став таким сильним і впевненим, а звучання сямісена таким яскравим, що Сімамура відчув щось схоже на острах. Щоб заспокоїтись, він приліг на татамі, з удаваною байдужістю поклавши руку під голову.
Коли балада скінчилася, Сімамура полегшено зітхнув, «Їй-бо, ця жінка в мене закохалась», — подумав він, але відразу засоромився свого недоречного здогаду.
— В такий день і звук особливий, — сказала Комако, глянувши на погідне небо над засніженою землею.
Вся атмосфера цього маленького концерту була особливою. Тут не було ні стін театру, ні публіки, ні міської пилюки, а був чистий, прозорий зимовий ранок і були звуки музики, що линули назустріч далеким горам під сніговим покривалом.
Комако звикла грати на сямісені в цілковитій самотині. Зовсім не свідома того, вона спілкувалася з величавою природою гір і долин, завдяки чому удари її плектра {24} 24 Плектр — пластинка, за допомогою якої защипують струни і тремолірують на деяких струнних інструментах (так званих «плекторних»), у тому числі і на сямісені.
по струнах повнилися незвичайною силою. Не давши самотності і смуткові заволодіти її душею, Комако зміцнила свою волю. Можливо, в неї й були деякі навички, але, щоб самостійно вивчити по нотах складну п’єсу, засвоїти її і зіграти цілком вільно, для цього потрібні були неабиякі зусилля.
Читать дальше