Донна Тартт - Щиголь

Якби я розмовляв із кимось іншим, то неодмінно почав би розпитувати, що насправді означає бути відьмою (закляття й жертвопринесення? угода з дияволом?), але перш ніж я отримав такий шанс, вона вже перескочила на іншу тему, розповідаючи, як мала нагоду вступити до коледжу, але не скористалася з неї («Я тобі скажу, чим я цікавилася. Англійською історією і всім подібним. Генріхом VIII, Марією Шотландською»). Але вона так і не вступила до коледжу, бо надто захопилася одним хлопцем. «Я на ньому схибнулася», — просичала вона, втупившись у мене гострим поглядом своїх безбарвних очей.

Чому, схибнувшись на хлопцеві, Ксандра не змогла потрапити до коледжу, я ніколи не довідався, бо мій батько закінчив розмовляти телефоном. Він замовив (і я чомусь відчув себе трохи дивно) пляшку шампанського.

— Я вже не спроможна дудлити це кляте пійло, — заявила потім Ксандра, докінчивши другу склянку вина. — У мене від нього болить голова.

— Ну, якщо мені не дозволено пити шампанське, то тобі воно не заборонене, — сказав батько, відкинувшись назад на стільці.

Ксандра подивилася на мене.

— Нехай він трохи вип’є, — сказала вона. — Офіціанте, принесіть іще одну склянку.

— Пробачте, — сказав офіціант, безкомпромісний італієць, схожий на чоловіка, якому доручено стежити за туристами, що втрачають над собою контроль. — Ніякого алкоголю, якщо йому менше за вісімнадцять років.

Ксандра почала нишпорити у своїй сумочці. На ній була коричнева сукня з зав’язкою на шиї, а під вилицями були прокреслені бронзером, рум’янами або якоюсь коричневою пудрою такі яскраві лінії, що мені хотілося розмазати їх пальцем.

— Ходімо надвір, трохи покуримо, — сказала вона моєму батькові. Настала пауза, коли вони обмінялися лукавою посмішкою, від якої я весь зіщулився. Потім Ксандра відсунула свій стілець назад і, залишивши на ньому свою серветку, роззирнулася довкола, шукаючи поглядом офіціанта. — О, він відійшов, — сказала вона, схопила мою майже порожню склянку й наповнила її шампанським.

Принесли їжу, і я потай долив собі ще добряче шампанського, перш ніж вони повернулися.

— Ням-ням! — сказала Ксандра, маючи лощений і дещо блискучий вигляд, обсмикнувши свою коротку спідницю, протиснувшись на своє місце й не потурбувавшись навіть відтягти свій стілець від столу. Вона з виляском поклала серветку собі на коліна й підтягла до себе свою масивну світло-червону тарілку з манікоті. — Яка смакота!

— І в мене смачно, — сказав мій тато, який скептично ставився до італійської їжі, і я часто чув, як він нарікав на перепомідорену, утоплену в маринаді пасту, яка стояла тепер перед ним.

Зайнявшись своєю їжею, яка, мабуть, була досить холодною, судячи з того, як довго вони були відсутні, вони неквапно продовжили розмову.

— На жаль, знову нічого не вийшло, — сказав він, відхиляючись назад на стільці й граючись із сигаретою, яку тут було заборонено палити. — Ось так мені щастить.

— Я ладна об заклад побитися, що ти був великим актором.

Він стенув плечима.

— Навіть коли ти молодий, пробитися туди непросто. Тут ідеться не лише про талант. Багато залежить від твого вигляду й від твоєї фортуни.

— Але все-таки, — сказала Ксандра, витираючи кутик губ накрученою на палець серветкою, — ти був актором. Я не можу цього не бачити.

Невдала акторська кар’єра мого батька була улюбленою темою його розмов, і хоч Ксандра, здавалося, була неабияк зацікавлена цією темою, щось підказувало мені, вона чула про це не вперше.

— Чи хотів би я продовжити кар’єру? — сказав мій тато, споглядаючи своє безалкогольне пиво (чи воно було міцністю в три відсотки? Я не міг цього бачити з того місця, де сидів). — Мушу сказати, що так. Це той жаль, який, мабуть, буде вічним. Я хотів би якось застосувати свій дар, але мені не пощастило. Життя має дивну звичку перешкоджати нашим намірам.

Вони глибоко поринули у власний світ. А мені приділяли стільки уваги, що я з тим самим успіхом міг би перебувати тепер в Айдахо. І мені було байдуже, помічають вони мене чи ні, бо я знав цю історію. Тато, який був театральною зіркою в коледжі, недовго заробляв собі на життя акторською професією: озвучив кілька рекламних роликів, зіграв кілька дрібних ролей (убитий плейбой, зіпсований син ватажка банди) на телебаченні та в кіно. Потім, після того як він одружився з моєю матір’ю, його ентузіазм пропав. Він називав довгий список причин, чому йому не вдалося пробитися в акторському світі, і найчастіше я чув про таку: якби моя мати досягла трохи більших успіхів як модель або працювала з більшим ентузіазмом у цій галузі, він мав би більше грошей, щоб зосередитися на акторській діяльності, не працюючи щодня для заробітку.