Донна Тартт - Щиголь

— Ваші речі, містере Декер, — як і всі голландці, вона промовляла моє прізвище «Декка» — як Декка Мітфорд, давній знайомий місіс Дефріз. — Просимо пробачення.

— Що?

— Я сподіваюся, ми не завдали вам незручностей.

Чудесна дівчина. Які сині очі! Який чарівний акцент!

— Пробачте?

— Ми пообіцяли принести вам їх на п’яту годину. На рецепції сказали, що хімчистку вам у рахунок не включать.

— О, все гаразд, — відповів я, міркуючи, чи не дати їй чайові, і зрозумівши, що я тепер неспроможний ані думати про гроші, ані їх рахувати, зачинив двері, кинув одяг біля ліжка й хитаючись підійшов до нічного столика — подивитися на годинник Юрія: шоста двадцять — це примусило мене усміхнутися. Наркота врятувала мене від гострої тривоги — врятувала принаймні на годину двадцять хвилин. Якби не вона, я метався б, телефонував до портьє, уявляв, що внизу вже розташувалися копи, які прийшли по мене. Але наркота наповнила мене ведичним спокоєм. Тривога! Яка втрата часу! Усі священні книги мають рацію. Безперечно, тривога — це ознака примітивної й духовно нерозвиненої особи. Що там писав Єйтс про вражених китайських мудреців? Усе гине й створюється знову. У їхніх стародавніх очах іскриться сміх. Ось у чому мудрість. Люди лютували й плакали і руйнували все на світі протягом століть, скаржилися на своє жалюгідне маленьке життя — а який у цьому сенс? Що приносив їм цей марний смуток? Погляньте на степові лілеї, як вони ростуть: не працюють, не прядуть [209] Євангеліє від Матвія, 6:28. . Чому ми переживаємо з тієї або іншої причини? Хіба ми, як розумні істоти, не прийшли на землю, аби бути щасливими в той короткий термін життя, який нам даровано?

Безперечно, так. Саме тому я анітрохи не засмутився, прочитавши коротку наперед заготовану записку, яку покоївка підсунула мені під двері («Шановний гостю, ми хотіли прибрати у Вашій кімнаті, але, на жаль, не змогли в неї зайти…»), саме тому з великою радістю наважився вийти в коридор у купальному халаті й передати покоївці величезну купу мокрих рушників — кожен рушник у моїй кімнаті був просякнутий вологою, бо я обгорнув ними своє пальто, щоб вони витягли з нього воду, на деяких досі лишалися рожеві сліди, яких я раніше не помітив… Чи потрібні чисті рушники? Звичайно! О, сер, ви забули свій ключ. Двері за вами замкнулись? О, стривайте хвилину, я вам їх відімкну! І саме тому навіть після цього я, не вагаючись ані секунди, замовив обід у номер, поблажливо дозволивши коридорному закотити стіл із наїдками на коліщатках усередину, до самого ліжка (томатний суп, салат, клубний сандвіч, смажена картопля, усе це я виблював через півгодини, це було найкраще блювання в моєму житті, я так тішився ним, що не міг утриматися від веселого сміху. Найкраща наркота в житті!). Я відчував, що захворів. Стільки годин, проведених у мокрій одежі за нуля градусів, відбилися на мені лихоманкою й переохолодженням, але я поблажливо дозволяв собі не помічати цієї недуги. Адже йшлося тільки про захворювання тіла, вразливого, схильного до хвороб. Хвороба, біль. Чому люди так цим переймаються? Я вдягнув весь той одяг, який був у моїй валізі (дві сорочки, светр, ще одні штани, дві пари шкарпеток), сидів, цмулячи кока-колу з міні-бару, і — все ще під кайфом, але вже відходячи — провалювався в бурхливі марення й виходив з них: необроблені діаманти, блискучі чорні комахи, мене також навідало надзвичайно виразне марення про Енді, геть мокрого, в промоклих тенісних черевиках, що хлюпали, тягнучи за собою воду в мою кімнату, з ним було щось не гаразд, щось дивне як твої справи, Тео?

так собі, а як ти?

теж не блискуче, я чув, що ви з Кітсі одружуєтеся, тато мені сказав

круто

авжеж круто, але ми прийти не зможемо, тато має бути присутній на зборах у яхт-клубі

це дуже кепсько

і тоді ми вирушили кудись удвох, Енді і я, з важкими валізами ми хотіли сісти на яхту, щоб попливти каналом, але Енді сказав, що на яхту він нізащо не сяде, і я його зрозумів, тому розгвинтив цю яхту на частини й склав їх у мою валізу, ми вирішили понести її суходолом, усі її частини разом із вітрилами, такий був у нас план, треба було лише йти понад каналами, і вони нас вивели б туди, куди ми хотіли прийти, або, навпаки, туди, звідки ми вийшли, але розібрати яхту виявилося набагато складнішою роботою, аніж я собі уявляв, це було зовсім не те, що розібрати стіл або стілець, і її частини були надто великими, щоб поміститись у мою валізу, і там був також величезний гвинт, який я намагався запхати разом зі своїм одягом, і Енді знудився й пішов пограти в шахи з кимось, чиє обличчя мені не сподобалось, і він сказав, якщо ти не можеш спланувати все наперед, тобі доведеться пристосовуватися до того, як складатиметься ситуація.