Донна Тартт - Щиголь

Та й добре. Я небагато важив у системі речей, як, до речі, й Мартін. Нас легко забудуть. Ми послужимо людям соціальним або моральним уроком, не більше. Але картину — картину пам’ятатимуть і оплакуватимуть її втрату завжди, принаймні доти, доки триватиме історія, доки льодовики розтануть і вулиці Амстердама підуть глибоко під воду. Кому відомі й цікаві імена турків, які висадили в повітря дах Парфенону? Імена мулл, які наказали зруйнувати статуї Будди в Баміянській долині? Але живі вони чи мертві, а їхні діяння вічні. Це найгірший вид безсмертя. З наміром чи без, я погасив світло в самому серці світу.

Втручання вищої сили: ось як страхові компанії називають такі катастрофи, настільки рідкісні або загадкові, що ніяк інакше їх і не поясниш. Можна, звичайно, послатися на випадковість, але деякі події так далеко відходять від страхових таблиць, що навіть страховики мусять посилатися на надприродні явища, аби пояснити їх, — гниле моє щастя, якось сказав мій батько однієї ночі, коли ми сиділи в густій темряві біля басейну й він курив «вайсрой», сигарету за сигаретою, щоб відігнати комарів, то був один із небагатьох випадків, коли він намагався поговорити зі мною про смерть моєї матері, про те, чому іноді відбуваються такі несподівані події, чому я, чому вона, чому ми опинилися в неслушний час у неслушному місці, такою була наша доля, зі своєю ймовірністю один на мільйон, для нього то не була якась відмовка, а (я це зрозумів, коли пішов від нього) вияв віри й найкраща відповідь, яку він міг мені дати, щось подібне до «На все воля Аллаха» або «Така воля Божа», проте для нього наймогутнішим Богом була Фортуна, перед якою він і схиляв голову.

А що, якби він опинився на моєму місці? Уявивши таку картину, я ледь не засміявся. Я міг виразно уявити собі, як він шастає туди-сюди кімнатою, почуваючи себе в пастці й утішаючись гостросюжетністю, такий собі коп, ув’язнений за сфабрикованим звинуваченням, якого зіграв Фарлі Ґренджер. Але я так само добре уявляв собі його підсвідоме зачарування моїм становищем, його поворотами й вивертами, так само випадковими, як перетасування карт, міг надто яскраво уявити, як він скрушно похитує головою. Планети стали невдало. Це все частина великої гри, яка має прихований зміст. Частина сюжету, хлопче, втямив? Він зайнявся б своєю нумерологією чи чимось подібним, звірявся б із гороскопом для Скорпіонів, підкидав монети, консультувався з зорями. Хоч би що казали про мого тата, а в тому, що він не мав чіткого світогляду, його точно не звинуватиш.

Перед святом готель став заповнюватися постояльцями. Подружжя. Американські військові розмовляють у коридорах із притаманною їм різкістю, прямотою й авторитетністю. Я лежу в ліжку зі своєю наркотичною лихоманкою і мрію про засніжені гори, чисті й моторошні, телевізійну хроніку альпійських видів Берхтесґадена, штормовий вітер, що здіймає хвилі на морі на картині, яка висить над моїм столом. А на темних розбурханих водах стрибає один невеличкий човен.

Батько: Відклади пульт, коли я розмовляю з тобою.

Батько: Не скажу, що це катастрофа, але таки облом.

Батько: Він що, завжди має їсти з нами, Одрі? Сидіти з нами за столом кожного довбаного вечора? Ти не можеш наказати Аламеді, щоб вона нагодувала його, перед тим як я прийду?

«Уно», «Морський бій», «Чарівний екран», «Чотири в ряд». У своїй різдвяній панчосі з подарунками я знаходжу зелених солдатиків і бридких гумових комах.

Містер Барбур: Сигнал із двох прапорів.

Віктор: «Прошу допомоги».

Ехо [212] Victor («Прошу допомоги»), Echo («Повертаю праворуч») — назви міжнародних морських сигнальних прапорів. : «Повертаю праворуч».

Квартира на Сьомій авеню. Сірий дощовий день. Протягом багатьох годин я монотонно грав на губній гармошці — туди-сюди, туди-сюди.

У понеділок, а може, то був вівторок, коли я нарешті набрався сміливості підняти темні штори, був уже такий пізній час, що почало смеркатись, і я побачив біля готелю телевізійників — вони чатували на туристів, які приїздять сюди на Різдво. Англійські голоси, американські голоси. У церкві святого Миколая звучали різдвяні концерти, з ярмаркових яток продавали пончики з цукровою пудрою. «Мало не потрапив під велосипед, але загалом чудово проводжу час». Груди мені боліли, я знов опустив штори, став під гарячий душ і стояв під потужними струменями води, доки шкіра не запалала вогнем. Весь квартал сяяв святково освітленими ресторанами, казковими вітринами, в яких були виставлені кашемірові пальта й грубі светри ручного плетіння, теплий одяг, який я не здогадався взяти з собою. Але я навіть не наважувався зателефонувати вниз і замовити кави — через нідерландськомовні газети, які гарячково гортав від самого світанку: в одній із них на першій шпальті було фото паркувального гаража з поліційною стрічкою, що перекривала вхід.