Донна Тартт - Щиголь

— Еее… — я подивився на батька, який затулив долонею очі.

«Кепські справи», — подумав я, а потім зрозумів, що сказав це вголос.

— Зрештою, це не має значення, — сказав містер Брейсґьордл шовковим голосом. — Це просто неможливо.

— Ніяк неможливо?

— Ніяк неможливо, такого способу не існує.

— Ну то гаразд. — Я намагався увімкнути думку, але розум розбігався в двох напрямках відразу. — Чи не могли б ви в такому разі надіслати мені частину цих грошей? Половину, скажімо?

— Ні. Ця справа має бути залагоджена безпосередньо з коледжем або школою твого вибору. Іншими словами, я повинен побачити рахунки та оплатити їх. Це також передбачає багато паперової праці. А в тому малоймовірному випадку, коли ти не захочеш ходити в коледж…

Поки він плутано говорив про різні плюси та мінуси рахунків, які моя мати відкрила для мене (усі вони були цілком недоступними, щоб ані мій батько, ані я не могли дістатися до живих грошей), мій батько прибрав слухавку від вуха і на його обличчі з’явився вираз, який я назвав би жахом.

— Дякую вам, сер, мені це справді корисно знати, — сказав я, прагнучи якомога швидше закінчити цю розмову.

— Звичайно, оформлюючи свої вклади в такий спосіб, вона прагнула мати певні переваги в оподаткуванні. Але насправді передусім вона хотіла домогтися, щоб твій батько ніколи не зміг дістатися до них.

— Справді? — сказав я невпевненим голосом після тривалої мовчанки. Щось у його тоні змусило мене запідозрити, що він знає про дартвейдерівську [106] Дарт Вейдер — один із головних персонажів кіноепопеї «Зоряні війни». присутність мого батька на лінії нашої розмови (я чув його дихання, а чи чув він, не знаю).

— Є також інші причини, які вимагають пильно оберігати твій рахунок. Я маю на увазі, — чемна пауза, — не знаю, чи я повинен це тобі казати, але невідома особа двічі намагалася зняти з нього великі суми.

— Що? — запитав я після гнітючої паузи.

— Розумієш, — сказав містер Брейсґьордл таким далеким голосом, ніби він долинав із глибини океану. — Я розпорядник твого рахунку. І через два місяці по тому, як померла твоя мати, якийсь чоловік увійшов у банк на Мангеттені в години прийому і спробував підробити мій підпис на паперах. Але в головному відділенні мене знають, і вони відразу зателефонували мені; вони ще розмовляли зі мною по телефону, коли зловмисник вислизнув за двері, перш ніж охоронець зміг підійти до нього й перевірити його документи. Це було, нічого собі, майже два роки тому. Але потім, минулого тижня, — ти одержав листа, в якому я все це тобі описав?

— Ні, — сказав я, коли нарешті зрозумів, що повинен якось зреагувати.

— Гаразд, щоб не заглиблюватися в деталі, я одержав дивний телефонний дзвінок. Хтось відрекомендувався твоїм повіреним і попросив переказати гроші. А потім, дослідивши цю справу, ми з’ясували, що якась юридична особа, яка мала доступ до номера твого соціального страхування, попрохала й одержала досить великий кредит на твоє ім’я. Ти що-небудь знаєш про це? Але не турбуйся, — провадив він, коли я не сказав нічого. — Я маю в себе копію свідоцтва про твоє народження, я послав її факсом у той банк, і він негайно скасував лінію кредитування. І я попередив «Еквіфакс» і всі кредитні агенції. Хоч ти й неповнолітній і легально неспроможний укладати такі контракти, тебе можуть оголосити відповідальним за борги, покладені на твоє ім’я, після того як ти досягнеш повноліття. В усякому разі, я прошу тебе надалі пильно оберігати номер свого соціального страхування. Теоретично можливо його змінити, але в такому разі довелося б витримати стільки бюрократичних процедур, що я не беруся рекомендувати тобі це…

Я облився холодним потом, коли роз’єднався з ним, — я був абсолютно не готовий почути те виття, яке вихопилося в мого батька. Я думав, він сердиться — сердиться на мене, — та коли він там стояв ще зі слухавкою в руці, я придивився до нього уважніше й побачив, що він плаче.

Це було жахливо. Я не мав ані найменшого уявлення, що мені робити. Він стогнав так, ніби на нього хтось лив киплячу воду, ніби він перетворювався на вовкулаку, наче його піддавали тортурам. Я залишив його там, де він стояв, — Попчик побіг сходами нагору поперед мене, йому також явно не хотілося слухати те виття, — пішов до своєї кімнати, замкнув двері й сів на краєчок ліжка, поклавши голову на руки. Мені хотілося прийняти аспірин, але я не хотів спускатися до ванної, щоб узяти його, скоріше б Ксандра повернулася додому. Виття внизу ставало нестерпним, наче його повільно підсмажували смолоскипом. Я увімкнув свій айпод, спробував знайти якомога гучнішу музику, що не була б тривожною (Четверта симфонія Шостаковича хоч і належала до класичної музики, але мала в собі тривогу), ліг на ліжко з навушниками у вухах і втупився поглядом у стелю, тоді як Попчик стояв і дивився на зачинені двері, і шерсть у нього на шиї стояла сторчма.