Марина Соколян - Ковдра сновиди

Позаду хтось делікатно кахикнув. Жрець крутнувся на місці… але то була всього-навсьо-го Марушка з коновкою білизни до прання.

— А з ким то ви розмовляєте, панотче? — веснянкувато посміхнулася вона. — Тут же нема нікого.

— Я? — розгубився Гаян. — А… Ну, з богом, напевне…

Марушка шанобливо кивнула.

— Оно як. Ну, тоді я піду прати до запруди. Не заважатиму.

Гаян провів її очима, аж доки вайлувата жіноча постать не сховалася в чагарях, і лише тоді дозволив собі безсило впасти на землю. Гаплик хламиді, ну та що вже… Він усе життя шукав бога, він уже втратив будь-яку надію. І от тепер, знайшовши, він примудрився так його образити, що той відмовився з ним розмовляти. Кому таке сказати — не повірять…

Гаян зареготав — нестямно й невтримно. Він почував себе щасливішим, ніж будь-коли в житті.

Попри те, що магія була й залишається для нас тільки метафорою, реальність, описана в магічних казках, має напрочуд чітку і впорядковану структуру. Зокрема, варто відзначити систематичні згадки в казках Архади про певні суспільні інститути, діяльність яких засновувалась на використанні магії. Такі інститути виконували важливі для спільноти функції, і їхній занепад у період переходу призвів до кризових явищ у тогочасному суспільстві, реальність яких підтверджується літописами й археологічними знахідками.

Одним із таких утворень був інститут провісництва. Підставою для виникнення цього інституту служила віра наших пращурів у існування певної позачасової міфологічної реальності — віра, яка збереглась у вигляді анахронізму (але необхідного анахронізму) ще з часів архаїки. Провісник у даному випадку — особа, що має, умовно кажучи, «допуск» до цієї реальності, потрапивши в яку, буває здатна осягнути час у чистому вигляді, без розподілу на минуле та майбутнє.

Здатність передбачати майбутнє могли мати різні особи: одержимі, пустельники, жерці або ж незалежні фахівці, котрі пропонували свої послуги війську, владі чи релігії. Приміром, у Таланті оповідають про придворних провісників Труадського князя, чиї функції значною мірою нагадували роботу нинішніх політичних консультантів. У Архаді — країні селищ і невеликих самоврядованих містечок — провісники найчастіше обирали своєю резиденцією храми різноманітних божеств, хоча формально не були зобов'язаними наслідувати відповідну віру.

До провісників приходили за порадою, очікуючи від них застережень чи вказівок щодо найкращого ведення справ. Значний попит мали послуги провісників у портових містах, оскільки мореплавці, купці й мандрівники бажали заздалегідь впевнитись у доброму завершенні далекої та часто небезпечної подорожі.

Можна впевнено говорити про те, що провісники здобули пошану й до певної міри — владу. Однак, як і будь-яка влада, влада провісників мала зворотний бік: варто було пророцтву не справдитись, як ошукані міщани висловлювали невдоволення, і чим далі, тим лютіше й жорстокіше. У певний момент, який хронологічно відповідає періоду переходу, провісники Архади почали втрачати свою здатність передбачати прийдешнє. В казках з'являється все більше згадок про таких собі віщунів-шарлатанів, котрі ошукують довірливих, видурюючи гроші чи якісь цінності, і яких потім буває покарано. Здебільшого дуже жорстоко. Часто навіть на смерть.

Виникає природне запитання: чим зумовлена така раптова втрата віри у провісництво? Історія розвитку суспільства, яка всьому знаходить функціональне пояснення, говорить про втрату цим інститутом своєї ваги у свідомості людей. Ідеться про те, що з розвитком технологій людина здобуває більшу владу над власним життям і, замість коритися приреченню, бажає мати свободу вершити власну долю. Цікаво, що саме отримання цієї свободи і призвело до періоду довгих і кровопролитних війн у Таланті, Архаді і, значною мірою, у суміжних князівствах Лідії та Рабанту. Люди скинули владу передбачень і взялися перекроювати майбутнє на власний розсуд.

« - Що таке час? — запитав незнайомець.

Далет розклепив повіки і скоса глянув на допитливого добродія. Прокидатися було ліньки — адже він так гарно задрімав, притулившись спиною до шорсткої стіни храму. Сонце якраз стояло в зеніті, кидаючи під ноги провидцеві колючу тінь кривобокого кедра, море даленіло синьо й сонно, заколисуючи своїм затишним вуркотінням… Ну чого ото до людей зачіпатись о такій блаженній порі?