— Мене мій тато не цікавить. Я його ненавиджу так само, як і тебе. Ви обоє зрадники.
Його трусило, він був блідий і, коли кашляв, з вуст звисали криваві ниточки слини. Він змахував їх долонею, пістолет у руці тремтів. Якби я був сам, рвонув би водномить убік, а тоді — на нього, однак Ріта зосталася б під прицілом.
— Мені однаково. Я здохну так і так, але потягну вас за компанію. Бо весь той час, що я був у Швайцарїї, я, Ріто, стерво ти, думав про тебе. Про тебе я думав! Жив тобою, і ти мене тримала при житті. Але батько мене не хотів забирати, а сам я виписатися не міг. Тому я написав йому... старому гівнюхові, що вмираю. І хочу вмерти вдома. Тоді він приїхав і забрав мене. А я ж міг там собі й далі жити. Там файно було. Купа кобіт, які приречені й живуть останнім днем. їм нема сенсу комизитися. Дають без роздумів. Дають у парку, дають у лісі, дають на скелі. З десяток своїх коханок я вже оплакав і поховав. Це дивовижне відчуття ховати тіло, яким ще вчора насолоджувався. Але всі вони померли своєю смертю. А ти, Ріто, вмреш від моєї руки. Тато нас поховає разом. Я економний і практичний. Я, між іншим, у заповіті так і написав. І все, як у пісні співається: «Була дівчина, як злота перла, що від кохання, бідна, померла».
Поки він ото молов, Ріта мені зробила очима знак, спрямований на пістолет. Спочатку я не второпав, що вона має на увазі, але коли придивився, побачив, що цинґель Тадзьо не звів. Це дає секунду-дві фори. За цей час я доскочу до нього.
Він вдихнув жалібно повітря і пробував стримати кашель, бо щоразу, коли кашляв, пістолет трусився в руці, але кашель був дужчим за його волю, він таки ним зайшовся, і це, видно, був дуже болючий кашель, бо він обидві руки притис до грудей, і з рота йому бухнула кров. Цівка пістолета вже не дивилася на нас. Я підскочив і вибив його з рук. У цей момент до покою влетів захеканий поліцейський. З його черевиків вихлюпувала брудна вода. Та арештовувати не було кого, бо Тадзьо звалився на паркет, і тіло його билося у конвульсіях, а кров прискала з вуст при кожній спробі зловити повітря.
— Що то було? — запитав поліцай, витираючи чоло.
— Я вам усе зараз поясню, — сказала Ріта, — але цей пан, — кивнула на мене, — нехай нас залишить.
— Як то? — не второпав поліцейський.
— Бо його тут не було, розумієте?
— Взагалі?
— Взагалі.
По тих словах вона відкрила свою торбинку, вийняла сто золотих і поклала йому в долоню. Тим часом я хутенько вбрався, а Ріта виштовхала мене за двері. Здогадатися, як вона збирається все описати, було неважко. Пріма довідається, що син його увірвався до Ріти й погрожував пістолетом, а потім сконав від нестримної злості. Фактично це був щасливий кінець для всіх.
Вулиця все ще була затоплена, хоч рівень води відчутно впав, а дощ ущух. У холі готелю зібралося чимало людей, перечікуючи потоп, але я не мав жодного бажання залишатися далі в готелі. Я роззувся, скинув шкарпетки, закотив штанки й перейшов вулицю вбрід, у сквері купив газету, витер ноги і знову взувся. Біля «Віденки» я побачив тлуми ґав, з’ясувалося, що там саме крутять новий фільм зі Штепцьом і Тоньком [80] Щтепцьо і Тонько — популярні львівські коміки Генрик Фоґельфанґер і Казімєж Вайда.
«Серце батяра». Неподалік я зауважив Ліщинського.
— А що, — запитав я, — згадали юність?
— Ой, згадав, згадав. Мав і я своє батярування. А ви, бачу, потрапили в самий потоп? Ходімо на лямпку вина до Штадтмюллера [81] Штадтмюллер — власник винарні на Ринку.
. Він хвалився, що завіз чорногорський «вранац» і то не абиякий, a «pro corda» [82] Pro corda — з латини «для серця».
.
Ходімо на лямпку вина до Штадтмюллера
Ми зайняли в кнайпі столик, нам принесли вино.
— Ви чули, — запитав Ліщинський, — вимагають звільнити всіх кельнерів-німців. А у Львові 90% усіх кельнерів то австріяки або німці, бо найчастіше рекрутувалися з німецьких колоністів, а кожен називається як не Бехтльоф, то Бізанц. О будь-якій порі дня можна зайти до будь-якої з більших каварень і гукнути: «Пане Бізанц!», і з певністю зголоситься присадкуватий фацет у смокінгу і ввічливо відкаже: «Служу панові радникові чи панові доктору». І що то буде? Наші не вміють так обслуговувати. То буде катастрофа. Я собі тільки уявляю, як буду тлумачити таким новакам, що то є «три сильні з моцною!» [83] Три сильні з моцною — три 50-тиграмові келишки горілки.
, «п’ять шнітів зверху з делікатним ковніриком!» [84] П’ять шнітів з делікатним ковніриком — п’ять кухлів пива з невеликою пінкою.
, або «пів чорної» і «мелянж» [85] Мелянж — кава з молоком.
. Або як зачну собі замовляти ріжні відтінки кави-капуцина: «Shale Gold», «Shale Nuss», «Nuss-braun», «Braun», «Capo», аж до найтемнішої «Schwarzer gespritzt», — він виразно смакував усі ті назви і плямкав язиком. — А чи будуть тоті нові кельнери пам’ятати, що до малого горнятка кави належиться три склянки зимної води?
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу