Юрій Винничук - Цензор снів

На початку серпня я зібрався до Берліна. Ірма з батьками облаштувалася у Відні й надіслала мені свої координати з телефоном. Після Берліна я планував поїхати до неї. Ліщинський намагався мене вмовити залишатися у Кракові. Я не розумів його намірів. Урешті, переконавшись, що він використав усі аргументи, сказав, мовби й не мені:

— В кожному разі я намагався його стримати. Совість не буде мучити.

— Ви про що?

Він поглянув на мене вивчаючим поглядом і похитав головою.

— Не розумію, як ви й самі не здогадуєтеся, що там вас чекає.

— Ви щось знаєте?

— Може, знаю, може, ні. В одному я певен: таких людей, як ви, після виконаного завдання знищують. Я знаю про ваші вилети кудись на Південь. І знаю про вантаж, який прибував спочатку на Скнилів, а потім далі. Про деякі з тих ящиків можна було з певністю сказати, що вони походили з концентраків. А отже й здогадатися, що в тому вантажі було, не важко.

— На кого ви працюєте, пане Арнольде?

— Ви вже це запитували.

— І ви відповіли, що на абвер.

— Я працюю на абвер так само, як ви на гестапо. Вам таке пояснення підходить?

— Я просто не знаю, як реагувати на ваші слова. Ви щось знаєте, але до кінця не кажете. Як агент абверу, ви б не повинні були мені щось подібне говорити.

— Кажу вам це, як другові. З абвером я співпрацював тому, що таким було моє завдання. За всі ці роки, що ми знаємося, я не сумніваюся у вашій порядності. Ви літали з тим вантажем, бо в заручниках була ваша родина. І я вас не осуджую. Однак вам варто б повідомити, куди ви возили золото. — Він зробив паузу і завершив: — Не мені.

— А кому?

— Людині, яка передасть цю відомість далі.

— То кому ж таки?

— Англійцям.

Я був немало здивований.

— Де ви тут бачили англійців?

— Те, що ви їх не бачили, не означає, що їх нема. Все, що від вас треба — назвати місцину, куди ви літали. В Берліні вас знищать. Дружині повідомте, щоб вона з батьками тимчасово виїхали з Відня кудись на село. Або в Угорщину, де у них теж є родичі. Коли в Берліні зрозуміють, що ви не приїдете, їх почнуть шукати. Вас теж.

Я замислився. В тому всьому була певна рація. Якщо моя місія виконана, навіщо я їм здався в Берліні? Лише для вручення ордена? Властиво, я збирався до Берліну лише задля безпеки родини, адже у Відні вони все ще перебували в руках нацистів. Щодо золота, то я, зрештою, й сам замислювався над тим, як розповісти про Лемнос комусь надійному. Чи Ліщинський саме та людина? В принципі я в ньому ніколи не розчаровувався. Хоча з другого боку, може, мене таким чином випробовують? Чому ні? Може, Ліщинський насправді й далі працює на абвер.

— То як? — розбудив він мене з моїх дум. — Надумали?

— Хотілося б мати певність у тому, що моя інформація не потрапить не в ті руки.

— Тоді ходімо.

Ліщинський повів мене маленькими заплутаними вуличками в околиці Казімєжа. Колишня єврейська дільниця була вся добряче потрощена і безлюдна, майже у всіх будинках були вибиті вікна, в деяких і дверей не було. Ми проминули кілька кварталів і опинилися біля будинку, який не вирізнявся з-поміж інших. Ліщинський штовхнув старі порепані двері, й ми опинилися в темному коридорі. Він запалив ліхтарик і попередив, що треба йти обережно, дивлячись під ноги. За кільканадцять кроків ми стали спускатися дерев’яними сходами. Темрява панувала всюди. Врешті з-під якихось дверей блиснув промінчик світла. Ліщинський постукав умовленим знаком. Йому відчинили, й ми опинились на кухні, де за столом сиділи двоє чоловіків і пили чай.

Ліщинський повів мене маленькими заплутаними вуличками в околиці Казімєжа

— Я привів його, — сказав Ліщинський. — Але, гадаю, він має певні сумніви. — І, повернувшись до мене, додав: — Знайомити вас не буду. Це зайве.

Один з чоловіків кивнув мені йти за ним і повів до покою, а там посунув шафу і підняв з підлоги віко — вниз вели сходи. Чоловік засвітив ліхтарик і спустився сходами, я — за ним, він прочинив двері, і я опинився у підвалі з тьмяним світлом, уздовж стін були стелажі з літературою, а на столі стояла рація. За столом біля рації сидів Осип Хома. Це була така несподіванка, що я онімів. Ми обнялися, і він розповів, що після битви під Бродами опинився тут, через свого знайомого зв’язався з польським підпіллям. Вони відразу у кількох містах готують повстання, щоб перехопити владу, перш ніж прийдуть совєти. Роблять це в співпраці з союзниками. Тепер у мене вагань не було. Я назвав острів. Осип розгорнув карту Греції, і я показав, у якому саме місці вивантажували ящики.