Юрій Винничук - Цензор снів

Коли я рушив зі своїм Вергілієм у цю мандрівку Пеклом, як висловився б кожен, хто ніколи тут не бував, а жив лише чутками, життя тут саме почало вирувати. І з першого погляду було видно, що всі тут мають свою мету і своє завдання. Ось із їдальні виходять в’язні, вдягаючи на голови кашкети, ось муляри тинькують будівлю канцелярії, садівник акуратно підстригає кущики, а фрау Отілія показує йому пальчиками, що і де треба втяти, аби ті кущики виглядали фігурно. Ще двоє робітників малюють білі лінії на пляцу, які повинні вказувати місце, де котрий барак мусить вишикуватися для апелю. Усе гарненько підметено, чоловік з тачкою під’їжджає до кожної купки з порохом і листям, змітає на шуфлю і пересипає у тачку. Можна споглядати вічно цю злагоджену й скрупульозну роботу, слухати ніжний голосочок пані Отілії, про яку часом поширювалися різні вигадки про її жорстокість, але кожен, хто чув цей голос, ніколи в те не повірить. А ось лаштуються грати музики і, коли я їх минаю, вони кланяються мені й дякують, і пан Штрікс тисне мені руку, бо завдяки мені їх просто-таки серед ночі переселили в окремий барак, де живуть нормальні робітники, а не міське шумовиння. Ба більше, у кримінальників навіть вдалося дещо відібрати назад з одягу.

— Пане... — промовив Штрікс і затнувся.

— Андреас Поппель, до ваших послуг, — поквапився йому на допомогу я.

— Пане Андреас, ми невимовно вам вдячні. Ми спеціально для вас першим номером виконаємо шлягер «Тільки у Львові». Але зачекайте, коли робітники вишикуються, щоб іти до праці.

— Пане Штрікс, я буду глибоко зворушений. Але моє зворушення буде ще більше, якщо ви подаруєте мені якусь дрібничку на пам’ять. Наприклад, ґудзичок.

Він вдав здивування:

— Я ж вам учора подарував.

— Ні, пане Штрікс, ні. Ви того ґудзичка вийняли з кишені. Він у вас там лежав. Ви, мабуть, підняли його десь, аби не пропав. Бо на вас не бракує жодного. Чи я помиляюся?

Він зашарівся і розгублено обмацав себе.

— Здається, так.

— Ну, от. Тамтой безіменний ґудзик я вам повертаю. Моя колекція суворо каталогізована. А ви мені можете дати оцей з камізельки. Я бачу, що він тримається лише на одній нитці. Ось... дозвольте... ще раз дякую.

Тут до мене підійшов Якоб Мунд і зашепотів:

— Прошу пана, у таборі є ще деякі відомі люди, чиї ґудзики могли б збагатити вашу колекцію.

— Правда? Хто саме?

— Є тут письменниця Галина Рурська...

— О, я дуже любив у дитинстві її романи. Передайте моє вітання. Обов’язково наступного разу прийду за автографом. А ще хто?

— Є ще кілька чудових поетів: Даніель Ір [104] Ір Даніель (?—1942) — польсько-єврейський письменник, загинув у Янівському концтаборі. , автор поетичної книжки «Прощання молодості», Кароль Дрезднер [105] Дрезднер Король (1908—1943) — єврейський поет і літературний критик, загинув у Янівському концтаборі. , автор «Незнайомої», Стефан Помер [106] Помер Стефан (1905—1942) — єврейський поет, загинув у Янівському концтаборі. , автор «Подільських елегій», Довід Кеніґсберґ [107] Кенігсберг Довід (1889—1942) — єврейський поет, загинув у Янівському концтаборі. і сам Маврицій Шимель [108] Шимель Маврицій (1903— 1942) — єврейський і польський поет, автор трьох поетичних збірок, загинув у Янівському концтаборі. .

— Той, що написав «Скрипку передмістя»?

І я тут таки продекламував:

А Мунд пригадав іншого вірша:

А я підхопив:

— Приємно спілкуватися з начитаними людьми, — сказав пан Мунд. — Ми оце порадилися і вирішили, що зберемо від них усіх по ґудзикові, а ви вже нас не забудьте.

— Нема питань. З кожного офіцерського обіду щось залишається. Так що на вашу капелу обов’язково щось відкладуть. Але прошу без шахер-махеру. Усі ґудзики мусять бути автентичні.