Юрій Винничук - Цензор снів

І в очах його я бачив сльози. І мені бігме стало шкода його, я подумав, що це й справді не по-людському, а наступного дня зібрав увесь персонал і сказав, що коли я ще хоч раз виловлю в недоїдках цигарку, зріжу їм платню того дня на половину, а винного відправлю на свинарник. Мовляв, нехай самі й пильнують одні за одними. З тих пір був спокій, а той старий жид навіть подякував мені за увагу.

— Ви є добра людина, я знаю, — казав мені, — але життя тяжке, і добрим людям виживати найтяжче. Але ви намагаєтеся. І я вам того не маю за зле.

Але не бракувало ще й таких, що не мали при собі нічого і носили такі лахмани, яких у циган не побачиш, вони завше стояли збоку і лише дивилися благальними очима, чекаючи, поки ми роздамо їжу заможнішим, але ми ніколи їх не оминали, ні, їм теж перепадало по кохлі [100] Кохля — черпак. , і вони тут таки то все з’їдали й кланялися нам, а решту недоїдків ми завозили свиням, які теж їх із вдячністю приймали.

Я не раз думав про те, що наші бідні свині не доїдають через тих бідолах, які оселилися в лісі, а це не добре, бо як приїде контроля, буде нам непереливки. Отож я запропонував тим найбіднішим збирати для нас жолуді, відтак вони їжу отримували винятково в обмін на жолуді. І скажу вам, що діло пішло так вдатно, що свині на очах почали спухати. І як я раніше до цього не додумався? Крім того один старий жид з тих, що ховалися у лісі, підказав мені ще одну цікаву річ. Він запитав, чи маємо бровар. А ми якраз його заснували і варили дуже добре пиво.

— А чи буває так, — питав він, — що мусите пиво виливати?

— Авжеж. Коли вони вже старе.

— То я би вам порадив те пиво більше не виливати, а возити свиням. Доливайте до ґрису, до жолудів, до недоїдків і побачите, як ваші свині на очах спухають.

Так і сталося. Свині, нахлебтавшись пива, спали по двадцять годин на добу і набирали щодня по кілограму. А треба сказати, що всі свині в німців були на суворому обліку. Німецька адміністрація давала господарям на вигодування поросят, а до кожного поросяти докладала задурно кілька мішків ґрису. Поросят кульчикували, чіпляючи на вухо нумеровану пломбу, і ніхто не смів їх різати, поки не досягай відповідної ваги. Коли свиня виростала, селянин мельдувався до господарського відділу. Звідти приїжджали, важили, відразу на подвір’ї різали, й пів свині забирали німці, а половину залишали господареві. Поросят можна було брати скільки завгодно, а також хтось міг закульчикувати своє і дістати від німців добру поживу. Правда, німці робили ревізії, чи всі підопічні великого Райху на своєму місці, а на кожен гучний свинський крик відразу мчала перевірка. За свиню, зарізану без дозволу, чекало покарання. Коли ми про теє почули, вирішили і своїх свиней закульчикувати, щоб не мати мороки з годівлею. Відтоді всі недоїдки потрапляли лише втеклим жидам.

Але перед самим Різдвом ми неабияк зажурилися: на заріз доспіли іно дві свині, і якщо поділитися з німцями, буде нам для ресторації замало. Німці свиней реєстрували, не вказуючи їхнього віку, так що можна було деколи демонструвати їм порося замість дорослої свині. Проблема була тільки в тому, щоб зарізати свиню ціхо. За звичайних умов було два способи різати. Перший — надто голосний, коли кололи в серце, свиня хоч і вмирала швидко, але страшно верещала, зате передньою ногою можна було випомпувати до миски кров на кашанку. Другий — не такий голосний, коли валили в горло і перетинали артерію, але свиня вмирала довше, треба було міцно тримати, аби не вирвалася й не дала дьору. Обидва способи нездалі. Але виручив пан Помазан. Він розмолов і засипав до щільного мішка перепалений вугіль з сажею. Свині насипав до корита вареного гороху і, аби вона не настрашилась, шкрябав за вухом. Коли вона заспокоїлася і мирно рохкала та чавкала, Левко різко накинув їй на голову мішок сажі. Свиня кричати не могла, бо спочатку намагалася вдихнути повітря, а виходило лиш коротке, здушене «і-і-і-і» — попіл миттєво перехопив подих. А пан Помазан тоді завдав багнетом два удари — в горло і в серце. Лишалася дрібничка: показати німцям, що свиня далі жива. Отже з вуха щойно зарізаної свинки Левко обережно зняв пломбу і перечепив на порося. Коли часом інспектор запитував, чому свиня мала, Левко жалівся, що нема чим годувати й тоді можна було добути ще зайвого прокорму.

Першим з’явився Краух і запитав, чи все готове, я відрапортував, як по писаному, він задоволено окинув оком залу і сказав, що за п’ятнадцять хвилин гості будуть на місці. Ми вийшли з ним на подвір’я, Краух закурив і дивився, як з лазні виводять голих циган у глиб табору.