Рут Хоган - Хранитель забутих речей

— Шість разів! А тепер я хочу почути деталі. Кожну огидну подробицю. Я думаю, що ми почнемо з «бідолашного Ґрегема». Хто, чорт забирай, цей «бідолашний Ґрегем»?

Лора розповіла Сарі майже все. Починаючи з сукні, яка досі стриміла з кошика для сміття, і закінчуючи пиятикою з двома пляшками «Просеко» біля каміна. Решта ночі, включно з телефонними дзвінками, випарувалася з її пам’яті під дією алкоголю.

— Бідолашний Ґрегем, — тепер щиро погодилася Сара. — Навіщо ти зголосилася на побачення з ним? Це по-перше.

Лора зніяковіла:

— Я не знаю. Можливо, тому що він запросив. А більше ніхто не запрошував. Він завжди здавався дуже милим. Принаймні я не бачила в ньому нічого огидного.

Сара похитала головою:

— Нічого огидного — це ще не добре.

Лора зітхнула. Якби вона тільки могла не думати про того, про кого думати не слід. Вона знову закрила обличчя руками.

— Чорт забирай того клятого садівника! — вголос вилаялася вона перед тим, як устигла зупинитися.

— Кого-кого?

Лора сумно усміхнулася:

— Та нікого, то я говорила сама до себе.

— Ти ж знаєш, це перша ознака.

— Перша ознака чого?

— Менопаузи!

Лора пожбурила у подругу печивом:

— Я мала зрозуміти, що нічого не вийде, ще тоді, коли він почав розповідати про нордичну ходьбу.

— О! Та цей ловелас намагався вразити кралю своїми палицями! — зареготала Сара, і навіть Лора винувато хихикнула, а потім розповіла подрузі про поцілунок на ґанку. Той гидотний, нескінченний поцілунок.

Сара глянула на неї і роздратовано стенула плечима:

— Ну, Боже милий, а чого ти чекала? Він же тобі ніколи не подобався. Те саме, що шафу цілувати.

Лора заперечно похитала головою:

— Ні, це набагато гірше. Якщо обирати між Ґрегемом і шафою, то я обираю шафу. — Вона згадала того вологого слимака у своєму роті. — Хоч не так мокро.

— Відверто кажучи, Лоро, я не розумію, чому б не підставити щоку чи уникнути поцілунків, забравшись звідти трохи швидше?

Щоки Лори вкрилися плямами від сміху і зніяковіння.

— Я не хотіла здатися неввічливою. Крім того, він присмоктався до мене, як вантуз.

Сара знову зареготала. Лора почувалася винною. Бідолашний Ґрегем. Він не заслуговує на такі жарти. Вона пам’ятала збентежений вираз його обличчя, коли вона нарешті спромоглася відірватися від його рота, кинути хутко «до побачення» і зникнути у будинку, грюкнувши дверима перед його носом. Бідолашний Ґрегем! Але хоч їй його і шкода, це ще не означає, що вона хотіла б його побачити ще колись.

— Під три чорти бідолашного Ґрегема! — Сара завжди мала здатність угадувати думки Лори. — Як на мене, уся ця ситуація більше схожа на «сердешну Лору». Хлоп кепсько цілується та ще й має ті старечі лижні палиці. Пополощи рота і живи собі далі!

Лора слабко всміхнулася, але тільки-но її настрій почав покращуватися, як згадка кинула її в холодний піт.

— Дідько! — Вона впала в крісло, знову затуливши обличчя руками.

Сара поставила свою чашку чаю на стіл, щоб вислухати наступну порцію зізнань.

— Фредді! — застогнала Лора. — Він бачив мене цього ранку.

— То й що?

— Він знайшов мене сьогодні вранці, обличчям у подушці, з похмілля, голу-голісіньку, з розмазаною косметикою, в оточенні порожніх пляшок і двох келихів. Двох, Capo! Він подумає, що Ґрегем таки зайшов «на каву»!

— Ну от, будь ласка, навіть переконливі докази можуть бути хибними. Та в будь-якому разі, чи не все одно, що подумає Фредді?

— Він подумає, що я п’яна шльондра!

Сара усміхнулась і лагідно, наче до малої дитини, мовила до Лори:

— Якщо для тебе це так важливо, розкажи йому, що сталося насправді.

Лора понуро зітхнула:

— Якщо я розповім, то він подумає, що я стара висушена вобла.

— Правильно! — Сара поклала долоні на стіл. — Досить уже стогнати. Іди нагору, сушена вобло, і дай собі лад. Ти витягла мене з роботи, щоб я послухала твої нікчемні й виснажливі скарги, а тепер, щонайменше, запроси на обід. Я не хочу сандвічів, тільки нормальної гарячої їжі. І пудинг!

Сара погладила Лору по голові, провівши її з кухні. Майже тієї самої миті з саду ввійшов Фредді.

Сара підвелася й простягла йому руку з найприємнішою усмішкою:

— Привіт іще раз. Боюсь, я не відрекомендувалася. Сара Трувей, давня подруга Лори.

Фредді потис руку, але в очі дивитися не забажав, відвернувшись до чайника і раковини.

— Фредді. Я якраз хочу зробити собі кави. Ви не бажаєте?

— Ні, дякую. Ми з Лорою саме йдемо обідати.

Мовчання Сари і збентеження Фредді перервав свист чайника. Дивлячись куди завгодно, тільки не на Сару, Фредді помітив сукню Лори в смітті. Він дістав її і розгладив.