Юлія Мельникова - Львів самотніх сердець

Візник — похмурий єврей в пошитій з клаптів одежині, вельми химерного крою, в чорній ярмулці на кучерявій голові, був мовчазний, як могила. Він навіть не плямкав товстими губами й керував візком напрочуд тихо, наче боявся видати себе якнайменшим звуком. Тільки коні порушували цю таємничість. Цокання добре підкованих кінських копит дзвінко відлунювало в урочистій тиші й розбудило Фатиха, повз дім якого рухався візок. Він хотів було встати, визирнути у вікно, але передумав і знову заснув.

Тим часом коні зупинились. Із повозу повільно вийшов чоловік середнього віку, млосно-східної зовнішності, з акуратною чорною борідкою й масляними карими очима. Він зітхнув, дістав монету, щоб заплатити візникові, й сам, нікому не довіряючи, зігнувся під вагою двох великих куфрів. У будинку навпроти швидко відчинились двері, і туди, наче побоючись, щоб його не помітили, шмигнув той загадковий незнайомець. Звали його Леві Михаель, був він турецьким євреєм родом з Ізміру, але волів, щоб тут його мали за турка-книгаря на ім’я Осман Седе, який наразі переніс свої оборудки до Львова.

Леві Михаель мав нещастя бути кузеном, названим братом знаменитого авантурника Шабтая Цві, який проголосив себе Машіахом і збаламутив світ екстраваґантними вчинками.

Їхні батьки, нащадки португальського вигнанця, турецькі євреї Іцхак і Мордехай Цві, доводились один одному братами. Іцхак жив у місті Едирна, торгував прянощами та пахощами, а Мордехай, переїхавши з Мореї до Ізміру, спеціалізувався на перепродажу старовинних речей, рідкісних манускриптів та коштовних тканин. Іцхакова крамничка, яку витісняли конкуренти, убожіла й підупадала, тоді як у Мордехая справи йшли незлецьки. Із вуличного крамаря він перетворився на вдатного купця, посередника англійського торгового дому, де купували товар лише дуже заможні люди. Леві був ще зовсім малим, коли його батько, невдаха Іцхак, помер від загадкової хвороби. Молода вдова з немовлям на руках, зоставшись без засобів існування, наважилась постукати в дім родича. Досі ні Леві, ні його мати ніколи не бачили Мордехая Цві. Знали лише, і то з чужих уст, що дядько Мордехай багатир, мешкає в гарному домі, має слуг, а також допомагає вбогим учням, які його коштом осягають різні науки й переписують старовинні сувої.

Мордехай Цві забрав Леві до себе в дім виховувати разом з синами Шабтаєм та Елі, вивчати Тору й Талмуд, і не чинив йому жодної шкоди. Гіркоту сирітства (мати Леві небавом померла від гарячки) хлопчикові судилось знати лише з чужих розповідей та оповідок із повчальних книг.

Він полюбив розумників Шабтая та Елі, наче рідних братів, і завжди був їхнім вірним приятелем, допомагаючи в науці.

Родина Цві стала його родиною. Леві навіть ображався, коли хтось нагадував йому, що Шабтай і Елі його не справжні брати, а Мордехай — не справжній батько. Тоді бідолаха Леві навіть уявити собі не міг, яку фатальну роль зіграє в його житті ця спорідненість та які моторошні випробування випадуть на долю тендітного, хоровитого Шабтая.

Якби йому, коли він ще був маленьким хлоп’ям, хтось сказав, що через багато років Леві доведеться під личиною турка мчати до незнаного міста Львова, щоб вирвати з колекції раббі Нехемії Коена каббалістичний манускрипт для Шабтая, він лише посміявся б.

Утім, сміятися Леві не було коли. Від спритності сироти залежала тепер не лише доля самого Шабтая, а, можливо, навіть будучність всіх євреїв. Так стверджував Шабтай, і Леві, який звик вірити братові в усьому, легко з цим погодився.

До Львова — хай буде до Львова, якщо це справді єдиний вихід…

— Я лишень прошу тебе, — сказав Шабтай, й зіниці у нього звузились, наче у сови, що натрапила на яскраве світло, — не впіймайся, будь обережний! Адже раббі Нехемія Коен — наш давній ворог. Він хитрий і лукавий, наче народився не чоловіком, а змієм Левіафаном, що звивається улесливо та підступно. Він відшукає доріженьку до твоєї душі, обкрутить так, що й не встигнеш отямитися…

— Усе буде нормально, — обіцяв Леві.

І — тепер він соромився цього — Леві обійняв Шабтая за плечі.

…Мордехай Цві був чоловіком амбітним. Роль звичайного купця, нехай і вельми заможного, проте знаного лише в провінційному Ізмірі, видавалась йому маленькою й недостойною. Замолоду Мордехай багато навчався: спершу в Мореї в одного каббаліста, далі в Ізмірському бейт-мідраші, потім вирішив, що цього замало, й напросився в учні до одного старого рабина з сусіднього містечка. Мордехай мріяв про Каббалу, і тому його не зупинили ані ходіння щодень пішки з Ізміра, ані висока плата за уроки. Аби приховати свої заняття від родини, що посварилась з його вчителем, хитрий Мордехай знімав панські чобітки і йшов босий, ранячи ноги об гостре каміння. Двічі його вжалила в п’яту змія, але впертюх не здався. Магічні гілки Дерева Сфірот, всипані золотими яблуками, заманливо шелестіли доти, доки…